Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Я мав їхати в Оксфорд наприкінці літа. Мені тоді щойно виповнилося вісімнадцять, і батько вирішив, що настав час для відвертої чоловічої розмови. Ми говорили про кишенькові витрати та гроші — таке собі питання, адже я досить ощадливо витрачав кошти, тринькаючи гроші хіба що на книги. Тоді батько завів розмову про те, що його дійсно хвилювало.

— Не схоже на те, щоб ти мав багато подружок, — сказав він. — Тобі не подобаються дівчата?

— Із ними все гаразд, — відповів я, воліючи завершити розмову.

— Можливо, тебе більше цікавлять хлопці? — наполягав батько.

— Так, але… це лише почуття, я ніколи не робив чогось «такого», — я наполохано додав: — Тільки не кажи мамі: вона не зможе цього стерпіти.

Проте батько таки сказав їй, і наступного ранку вона увірвалася, вергаючи громами — я ще ніколи не бачив у неї такого виразу обличчя.

— Ти огидний, — сказала вона. — Краще б ти взагалі не народився.

Після того вона пішла й упродовж кількох днів не говорила зі мною. А коли все ж заговорила — у її словах не було жодної згадки про ті висловлювання (та й узагалі вона більше не поверталася до цієї теми), та щось відбулося між нами. Мама, попри свою відкритість і готовність підтримати у більшості випадків, у цьому питанні вирізнялася різкістю та непохитністю. Як і батько, вона читала Біблію, їй подобалися Псалми та Пісня над піснями Соломона, проте не давали спокою страшні вірші з книги Левит: «А з чоловіком не будеш лежати як із жінкою, гидота воно!». [14] Вірш у перекладі І. Огієнка. — Прим. перекл.

Як лікарі, мої батьки мали багато медичних книг, у тому числі й кілька на тему «сексуальної патології», тож до дванадцяти років я вже перечитав праці Крафта-Ебінґа, [15] Ріхард фон Крафт-Ебінґ (Richard von Krafft-Ebing, 1840–1902) — австрійсько-німецький психіатр, невропатолог, криміналіст, дослідник людської сексуальності, один із основоположників сексології. — Прим. перекл. Маґнуса Гіршфельда [16] Маґнус Гіршфельд (Magnus Hirschfeld, 1868–1935) — німецький лікар єврейського походження, сексолог, дослідник людської сексуальності, захисник прав сексуальних меншин. — Прим. перекл. та Гевлока Елліса. [17] Гевлок Елліс (Havelock Ellis, 1859–1939) — британський лікар, письменник, дослідник сексуальності, автор низки праць із сексуальних практик, зокрема трансгендерної психології. Стояв біля витоків сексології. — Прим. перекл. Проте не відчував, що такий «стан здоров’я» може звузити мою ідентичність до ярлика чи діагнозу. Друзі у школі знали, що я «інакший» хіба тому, що я чемно відмовлявся брати участь у вечірках, які обіцяли завершитися поцілунками й мацанням.

Занурений спершу в хімію, а згодом у біологію, я не особливо усвідомлював, що відбувалося довкола мене — чи в мені — у школі я ні на кого не западав (хоча мене не лишала байдужим скульптурна репродукція у натуральну величину, що стояла нагорі сходового маршу — знаменита статуя оголеного, з виточеними мускулами Лаокоона, який намагається врятувати синів від змія). Я знав, що деяких людей жахає сама ідея гомосек­суальності, підозрюючи, що саме так було і з моєю матір’ю. Тому я і сказав батькові: «Тільки не кажи мамі: вона не зможе цього стерпіти». Певно, не варто було говорити цього й батькові. Загалом я вважав, що моє статеве життя не має нікого, окрім мене, обходити. Це не було таємницею, але й не мало стати предметом обговорень. Мої найближчі друзі Ерік і Джонатан були в курсі, проте ми майже ніколи про це не говорили. Джонатан якось сказав, що вважав мене «асексуалом».

Усі ми — творіння певного виховання, своїх культур, своїх часів. Я мав постійно нагадувати собі, що моя мати була народжена у 1890-ті, вихована за ортодоксальними традиціями, а також що в Англії 1950-х років гомосексуальна поведінка вважалася не просто збоченням, а кримінальним злочином. Я мав пам’ятати, що секс, як релігія чи політика, був однією з тих сфер, де загалом розважливі та пристойні люди можуть виявляти сильні ірраціональні почуття. Мати не хотіла бути жорстокою чи бажати мені смерті. Зараз я розумію, що вона просто була приголомшена і, певно, шкодувала про свої слова, заштовхавши їх у потаємний закуток своєї свідомості.

Та ці слова ще довго не давали мені спокою, зігравши ключову роль у стримуванні й сповненні почуттям провини у тому, що мало би стати вільним і радісним вираженням сексуальності.

Мій брат Девід зі своєю дружиною Лілі, знаючи, що мій сексуальний досвід є дуже скромним, списували це на сором’язливість і вважали, що гарна жінка та бодай один добрячий трах налагодять справу. Під час різдвяних свят 1951 року, після мого першого семестру в Оксфорді, вони взяли мене до Парижа, маючи на меті не лише споглядання визнач­них місць — Лувру, собору Паризької Богоматері, Ейфелевої вежі, — а й для того, щоб відвести мене до якоїсь жалісливої повії, яка перевірила б мене на ділі, майстерно й терпляче навчивши премудростей сексу.