Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Коли 1972 року Джим навідав мене у Нью-Йорку, він виглядав задоволеним і щасливим, тішився в очікуванні майбутнього, хоча ще й не знав, житиме він у Каліфорнії чи у Південній Америці (Джим кілька років провів у Парагваї, де йому надзвичайно сподобалося, й придбав там ранчо).

За його словами, він уже два роки не пив, і це мене особливо потішило, тому що Джим мав небезпечну звичку йти в запої, й остання така витівка завершилася панкреатитом.

Джим прямував до Солт-Лейк-Сіті, щоб провести час зі своєю родиною. Три дні по тому мені зателефонувала Кеті, яка повідомила, що Джим помер: він знову пішов у запій, чим спровокував новий спалах панкреатиту. Цього разу хвороба супроводжувалася некрозом підшлункової залози й загальним перитонітом. Йому було всього тридцять п’ять. [163] Я мав надію, що можна посмертно опублікувати якісь із Джимових математичних праць. Уявляв собі щось на кшталт посмертних «Основ математики» Рамсея (він помер у двадцять шість років). Проте Джим займався вирішенням лише миттєвих проблем — рівняння, формулу чи блок-схему він міг нашкрябати на зворотному боці конверта, що потім викидав чи губив.

Якось у 1963 році я подався на Веніс-біч, щоб зайнятися бодісерфінгом. Хвилі здіймалися досить високі, а у воді більше нікого не було. Проте претензійно вважаючи себе надсильним, я був певен, що можу підкорити ці хвилі.

Мене кілька разів шпурнуло — спершу це забавляло, але потім я побачив, як високо вгорі у мене над головою здіймається величезна хвиля. Коли ж спробував пірнути під неї, мене відкинуло на спину, і я лише безпомічно борсався у воді. Я не мав жодного уявлення про те, як далеко хвиля віднесла мене, аж раптом побачив, що мене зараз розтрощить об берег. Подібні зіткнення — найпоширеніша причина, через яку ламають карки по всьому Тихоокеанському узбережжю. Я встиг лише простягнути праву руку. Від удару її відкинуло назад — я відбувся вивихнутим плечем, натомість урятувавши шию. З ушкодженою рукою тепер не міг достатньо швидко вибратися з-під наступного буруна, що готовий був упасти одразу вслід за першим. Проте в останню мить мене підхопили чиїсь сильні руки й потягнули подалі від стихії. Це був Чет Йортон, [164] Чет Йортон (Chester “Chet” Yorton, нар. 1940) — американський культурист. У 1966 році став переможцем премії «Містер Всесвіт», а у 1975-му — «Містер Всесвіт Pro». — Прим. перекл. надзвичайно сильний молодий культурист. Коли я опинився в безпечному місці, потерпаючи від нестерпного болю (адже моя плечова кістка стирчала не там, де потрібно), Чет із кількома своїми приятелями-атлетами згребли мене — двоє обхопили за талію, а ще двоє ухопили за руку, аж поки плечовий суглоб із тріском не став на місце. Пізніше Чет виграв змагання «Містер Всесвіт» і в сімдесятирічному віці ще був надзвичайно мускулистим. Не бути б мені зараз тут, якби тоді, у 1963 році, він не витяг мене з води. [165] Я мав би затямити, що такі високі хвилі — не для мене, і що особливо небезпечними є високі «чудернацькі» хвилі, що можуть виринати не знати звідки навіть у порівняно спокійних водах. Пізніше зі мною трапилися два подібні випадки. Один із них — на Вестхемптон-біч на Лонґ-Айленді. Я тоді порвав значну частину задніх стегнових м’язів на лівій нозі, і знову мій старий друг Боб Вассерман витягнув мене на безпечну місцину. Інший випадок, під час якого я дивом вижив, стався під час мого безрозсудного плавання у розбурханих водах біля Тихоокеанського берега на Коста-Риці. Тепер я узагалі боюся хвиль, і моїми улюбленими місцями для плавання є озера і плавні течії річок, хоча і досі полюбляю підводне плавання з дихальною трубкою й аквалангом, якого навчився у лагідних водах Червоного моря у 1956 році. Коли суглоб став на місце й біль у плечі вщух, я відчув біль у руках та грудині. Я видерся на мотоцикл і поїхав до університетського медпункту, де в мене діагностували перелом руки й кількох ребер.

* * *

Коли мене у вихідні не викликали у лікарню, я, задля збільшення свого скромного доходу, працював за сумісництвом у лікарні Беверлі-Гіллз. Якось перетнувся з Мей Вест, [166] Мей Вест (Mae West, 1893–1980) — американська кіноактриса, письменниця і співачка. — Прим. перекл. яка опинилася там через потребу в якійсь незначній операції. (Я не впізнав її обличчя — мав розлад із сприйняттям, але впізнав голос — як же можна його не впізнати?). Ми чимало потеревенили. Коли я прощався, вона запросила мене в гості до свого маєтку в Малібу — хотіла, щоб довкола неї оберталися молоді силачі. Жаль, що я так ніколи й не скористався цим запрошенням.