Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Також там був Гел Коннолі, олімпійський чемпіон, метальник молота, якого я часто зустрічав у залі на Масл-біч. Одна його рука була практично паралізована і звисала від самого плеча у положенні «офіціанта, який просить чайові». Невролог у мені миттю розпізнав цю недугу — параліч Ерба, що виникає внаслідок надмірного розтягування м’язів плечового сплетіння під час пологів, якщо трапляється так, що дитина народжується боком, і її доводиться витягати за руку. Але хоч одна рука й була непридатною, інша — завоювала чемпіонський титул на світовому рівні. Його атлетизм був зворушливим уроком сили волі й надолуження втраченого, він нагадував мені випадки, які я часом спостерігав в університетській клініці: пацієнти з церебральним паралічем, яких майже не слухалися руки, вчилися писати чи грати в шахи ногами.

На Масл-біч я фотографував, намагаючись уловити все розмаїття його персонажів та їхніх характерних рис. Паралельно з цим я задумав книгу про узбережжя — змалювання людей і місць, пейзажів і подій у тому дивному світі, яким був Масл-біч на початку 1960-х.

Не знаю, чи написав би я таку книгу — описи та словесні портрети, пересипані фотознімками. Полишаючи університет, я спакував усі світлини, зроблені між 1962 і 1965 роками, нариси й нотатки у валізу. Валіза до Нью-Йорка так і не доїхала, в університеті ніхто гадки не мав, у чому річ; у поштових відділеннях Лос-Анджелеса й Нью-Йорка я також не зміг домогтися відповіді. Таким чином, я втратив майже всі знімки, зроблені за три роки мого життя на узбережжі, якимось чином уціліло лише з десяток із них. Люблю уявляти собі, що ця валіза ще десь існує й одного дня може раптово знайтися.

Джим Ґамільтон — один із юрби важкоатлетів на Масл-біч, який дуже вирізнявся з-поміж інших. Мав величезну шапку кучерявого волосся, чималу кучеряву бороду, вуса — на обличчі було видно лише кінчик носа й усміхнені, глибоко посаджені очі. Широкогрудий здоровань із животом Фальстафових габаритів [161] Сер Джон Фальстаф — комічний персонаж низки творів Вільяма Шекспіра. — Прим. перекл. був одним із найкращих виконавців виваги лежачи на узбережжі. Джим кульгав під час ходьби — одна з його ніг була коротша за іншу, і по всій її довжині виднілися сліди хірургічного втручання. Він розповів мені, що потрапив у мотоциклетну аварію, зазнав множинних складних переломів і понад рік провів у лікарні. Йому було вісімнадцять — саме закінчив школу. Це дуже складний період, сповнений самотності й болю. Він був би нестерпним, якби Джим на свій і всіх довкола подив не відкрив у собі надзвичайні здібності до математики. Вони ніяк не проявлялися у школі, яку він не любив, проте відтоді все, чого він потребував, це були книги з математики та теорії ігор. Півтора року вимушеної фізичної бездіяльності, упродовж яких він переніс майже дюжину операцій із відновлення розтрощеної ноги, стали для нього періодом надзвичайно захопливої розумової активності, і він з усе більшою наснагою та легкістю підкорював математичний всесвіт.

Після випуску зі школи Джим не уявляв, чим займатиметься, проте коли виписався з лікарні, завдяки здібностям до математики, влаштувався програмістом у корпорацію Rand. Мало хто з його приятелів і товаришів по чарці у Масл-біч здогадувався про математичний бік його життя.

Джим не мав постійної адреси проживання — переглядаючи наше листування 1960-х років, я натрапляв на листівки, надіслані з мотелів у Санта-Моніці, Ван-Найсі, Венсі, Брентвуді, Вествуді, Голлівуді, а також із десятка інших місць. Уявлення не маю, яка адреса була вказана у його водійських правах — підозрюю, що та, де він жив ще в дитинстві у Солт-Лейк-Сіті. Джим походив із відомої мормонської родини нащадків Бригама Янґа. [162] Бригам Янґ (Brigham Young, 1801–1877) — американский релігійний діяч, другий президент Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (1844–1877), організатор переселення мормонів у район Великого Солоного озера й будівництва Солт-Лейк-Сіті. — Прим. перекл.

Для Джима не було проблемою переїжджати з мотелю до мотелю або ж просто ночувати в машині, тому що свої нечисленні пожитки — переважно одяг і книги — він тримав у «Ренд», де часом і ночував. Він розробляв для надпотужних ЕОМ низку програм з ігор у шахи й перевіряв їх (і себе), граючи з ними. Особливе задоволення від цього процесу він отримував, перебуваючи під сильною дією ЛСД — він вважав, що це робило ігри непередбачуванішими, натхненнішими.

Він мав одне коло приятелів на Масл-біч, а також інше — колег-математиків, і так, як і знаний угорський математик Пал Ердеш, міг заскочити до них посеред ночі, годинку-другу провести за «мозковою атакою», а тоді розташуватися у них на дивані до ранку.