Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Природний відбір міг продемонструвати мені, якими стали корови загалом, а нейродарвінізм був необхідний для того, щоб зрозуміти, що значить бути цією конкретною коровою. Стати цією конкретною коровою було можливо шляхом відбору окремих груп нейронів у її мозку для дослідження їхньої діяльності.

* * *

Едельман припустив, що ссавці, птахи й деякі плазуни володіють «первинною свідомістю», здатністю створювати ментальні картини, що допомагають їм адаптуватися до складних і мінливих оточень. На думку Едельмана, досягнення цього залежить від появи нового типу нейронного ланцюга в певну «видатну мить» еволюції — ланцюга, що уможливить щільні, подібні, реципрокні зв’язки між картами нейронів, так само як і між неперервними всеосяжними картуваннями, що об’єднують новий досвід і перегруповують категорії.

Едельман припустив, що певної іншої видатної миті розвиток «свідомості вищого порядку» став можливим у людини (і, можливо, кількох інших видів включно з людиноподібними мавпами й дельфінами) шляхом повторної сигналізації вищого порядку. Свідомість вищого порядку несе в собі безпрецедентну здатність до узагальнення і міркування, до усвідомлення минулого й майбутнього, і зрештою досягається самосвідомість і усвідомлення себе особистістю у світі.

* * *

У 1992 році ми з Джеррі поїхали на конференцію про свідомість у Коледж Ісуса у Кембриджі. І якщо книги Джеррі часто важко читати, то бачити й чути його виступи було для більшості аудиторії одкровенням.

На тій зустрічі — я забув, що спонукало до цього обміну — Джеррі сказав: «Ви не теоретик».

«Я знаю, — відповів йому. — Але я займаюся практичною діяльністю, а вам потрібна практика, якою займаюся я, для такого роду теорії, якою займаєтеся ви». Джеррі погодився зі мною.

У щоденній неврологічній практиці я часто стикаюся з ситуаціями, що цілковито руйнують традиційні неврологічні тлумачення і вимагають пояснень докорінно іншого типу, але, за Едельманом, чимало таких явищ можна пояснити як порушення у локальному картуванні чи картуванні вищого порядку, що є наслідком ушкодження чи захворювання нервів.

Коли після травми, отриманої внаслідок нещасного випадку у Норвегії, й подальшої нерухомості моя нога стала «чужою», мої знання в галузі неврології не допомогли, класична неврологія не мала що сказати про стосунок чуття до знань і до індивіда, про те, як, за умови послаблення потоку нейронної інформації, кінцівка може бути втрачена для свідомості індивіда, «відкинута», і про те, як потім може швидко відбутися нове картування решти тіла, що не враховуватиме цю кінцівку.

Якщо права півкуля мозку має значні ушкодження у сенсорній (тім’яній) зоні, у пацієнтів може спостерігатися анозогнозія — відсутність усвідомлення того, що щось не так, попри те, що ліва половина їхнього тіла паралізована чи нечутлива. Іноді вони можуть наполягати на тому, що ліва половина їхнього власного тіла належить «комусь іншому». У суб’єктивному сприйнятті таких пацієнтів їхній простір і світ є цілісним, попри те, що живуть вони у напівсвіті. Впродовж багатьох років анозогнозію хибно витлумачували як дивний невротичний симптом, оскільки її не можна було пояснити категоріями традиційної неврології. Проте Едельман розглядає такий стан як «хворобу свідомості», цілковите руйнування повторної сигналізації вищого порядку й картування в одній півкулі і, як наслідок, докорінну перебудову свідомості.

Іноді, вслід за неврологічним ураженням, свідомість і пам’ять роз’єднуються, лишаючи тільки неявні знання чи спогади. Тому мій пацієнт Джиммі, мореплавець, який страждав на амнезію, не мав явних спогадів про вбивство Кеннеді, а коли я запитував, чи було вбито якогось президента у XX столітті, він відповідав: «Наскільки мені відомо — ні». Проте коли запитував: «У такому разі, теоретично, якщо б десь убили президента, а ви про це не знали, то де б, за вашим припущенням, це сталося: у Нью-Йорку, Чикаго, Далласі, Новому Орлеані чи Сан-Франциско?». Він незмінно робив правильне «припущення» — у Далласі.

Таким чином пацієнти з цілковитою корковою сліпотою через значне ушкодження первинних зорових центрів мозку стверджуватимуть, що нічого не бачать, але водночас вони можуть таємничим чином правильно «здогадатися», що лежить перед ними — це так званий сліпозір. У всіх цих випадках здатність до сприйняття і сприйняттєвої категоризації зберігається, проте стає відірваною від свідомості вищого порядку.