Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Стів своєю чергою написав: «Я страшенно хочу побачити Олівера Сакса. Він мені немов брат, хоча ми ніколи й не зустрічалися».

Усього нас було шестеро: Фрімен Дайсон, Стівен Тулмін, Деніел Деннетт, Руперт Шелдрейк, Стів і я. Нас усіх інтерв’ювали окремо, і потім, через кілька місяців, ми прибули до Амстердама, де нас поселили в різних готелях. Жоден із нас ще не зустрічався з іншими, і була надія, що коли ми зберемося усі разом, трапиться якийсь чудовий (і, можливо, бурхливий) спалах. Тринадцятигодинне телевізійне шоу «Щаслива випадковість» мало величезний успіх у Нідерландах, а його запис, оформлений у книгу, став бестселером.

Стів на це шоу відреагував у характерній пустотливій манері. Він написав: «Мене вразило, що нашу голландську серію передач так добре сприйняли. Безперечно, мені надзвичайно сподобалася зустріч з усіма вами, та я сумніваюся, що міг би проводити цілі години перед телевізором, спостерігаючи за бесідою групи товаришів, яких у наші дні персональних комп’ютерів характеризують як померлих білих європейців». [307] Померлий білий європеєць (неформ., dead white European male) — письменник, учений чи інша відома постать з минулого, яку люди можуть вважати важливішою за інших лише тому, що вона належала до найвпливовішої групи людей у суспільстві. — Прим. перекл.

Стів викладав у Гарварді, проте жив у центрі Нью-Йорка, тож ми були сусідами. Він мав чимало різнобічних зацікавлень і захоплень. Обожнював гуляти й володів величезним багажем знань про архітектуру Нью-Йорка й про те, який вигляд мало місто століття тому. (Лише людина, настільки ж сприйнятлива до архітектури, як він, представлятиме надсклепінні споруди у вигляді еволюційної метафори.) Він був надзвичайно музикальний: співав у хорі в Бостоні й обожнював Гілберта О’Саллівена [308] Гілберт О’Саллівен (Gilbert O’Sullivan), справжнє ім’я Реймонд О’Саллівен (1946) — ірландський музикант, виконавець, співак і піаніст, композитор, автор текстів. Багато в чому його успіху (поряд з авторським мистецтвом і своєрідним почуттям гумору) сприяв незвичайний імідж вуличного волоцюги-дивака. — Прим. перекл. — гадаю, він напам’ять знав усі його твори. Одного разу, коли ми подалися в гості до приятеля на Лонг-Айленд, Стів три години ніжився у гарячій ванні, безперервно наспівуючи Гілберта О’Саллівена й жодного разу при цьому не повторився. Крім того, він знав величезну кількість пісень часів двох світових воєн.

Стів і його дружина Ронда були поривчасті у своїй щедрості, вони полюбляли влаштовувати вечірки на честь днів народження друзів. Стів пік торт за рецептом своєї матері й завжди присвячував імениннику вірш. У нього це виходило блискуче: одного року він створив прекрасну версію «Бурмоковта», [309] Бурмоковт ( англ . Jabberwocky) — вірш Льюїса Керрола, що входить у повість-казку «Аліса в Задзеркаллі»; ймовірно, найвідоміша спроба ввести в мову неіснуючі слова, що підкоряються, проте, всім законам мови. — Прим. перекл. а під час іншої вечірки зачитав таке:

На честь дня народження Олівера, 1997

В саговник закохавсь цей чоловік.

Та й байки він рекламувати б міг.

Король розмаїття,

Тобі довголіття!

Усе перевершив, що старина Фройд прорік.

Одноногий, з мігренню й сліпий на кольори

У капелюсі на Марсі прокинувсь.

Олівере Сакс,

Живеш ти на максимум!

А плаваєш так, що заздрять дельфіни.

З нагоди іншого дня народження, знаючи, що мені подобається періодична система, Стів і Ронда запропонували усім гостям одягтися як її елементи. Я досить погано запам’ятовую імена й обличчя, але ніколи не забуваю елементи. (Там був один чоловік, який прийшов на вечірку разом із моєю давньою подругою Керол Барнетт. Я не пам’ятаю, як його звали і не впізнав би його обличчя, та назавжди запам’ятав його як аргон). Стів був ксеноном — 54-м елементом, ще одним благородним газом.

* * *

Я нетерпляче прочитував Стівові щомісячні статті у «Нейчрл хісторі» й часто писав йому про теми, які він порушував. Ми обговорювали найрізноманітніші питання — від випадковостей у реакціях пацієнтів до нашої спільної пристрасті до музеїв (особливо старі музеї, де експонати представлені у шафках — ми обоє виступали за збереження дивовижного музею Мюттера у Філадельфії).

Також я мав пристрасть, коріння якої сягало часів мого захоплення біологією океану — глибше дізнаватися про примітивні нервові системи й поведінку, і у цьому Стів справив на мене значний вплив — він був для мене безперервним нагадуванням про те, що нічого у житті не має сенсу, якщо розглядати його поза еволюцією і випадком. Стів усе розглядав у контексті глибин еволюційного часу.