Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

«Чому ні?» — запитала вона. Я відповів, що її мовлення було нічим у порівнянні з мовленням людей, які страждають на афазії.

— Ох, ці неврологи! — обурилася Кармель. — Невже ти не можеш хоч на мить забути про свою неврологію і зануритися у драму, у гру?

— Ні, — відповів я. — Це мовлення не має нічого спільного з афазією, а отже й уся вистава виглядає для мене награною.

Вона лиш похитала головою у відповідь на мою вузьколобість і затятість. [284] Після вистави ми пішли за лаштунки, і я запитав Каммінґс, чи вона колись спілкувалися з людьми, які мають розлади мовлення. «Ні, ніколи», — відповіла вона. Я нічого не сказав у відповідь, проте подумав: «Воно й видно».

Кармель була у захваті, коли «Пробудженнями» зацікавився Голлівуд і я познайомився з Пенні Маршалл і Робертом де Ніро. Але на мій п’ятдесят п’ятий день народження інтуїція її підвела: тоді на вечірку з цієї нагоди на Сіті-Айленді було запрошено й де Ніро, який примудрився прийти до мого будиночка й розташуватися нагорі так, що ніхто його не впізнав. Коли я сказав Кармель про прихід де Ніро, вона дуже голосно проголосила: «Це не де Ніро. Кіностудія надіслала двійника. Я знаю, як виглядає справжній актор, мене не обдуриш». Вона вміла поставити голос, і всі довкола чули цей її коментар. У мене самого закралися сумніви, тож я спустився до телефону-автомата на розі й зателефонував до офісу де Ніро. Вони здивовано відповіли, що, звичайно ж, це був де Ніро власною персоною. А найбільше цей епізод повеселив самого актора, до вух якого теж долинули просторікування Кармель.

* * *

Мила, неймовірна Кармель! Мені подобалося бути в її товаристві — допоки вона не доводила мене до сказу. Вона була чудовою, смішною, надзвичайно обдарованою наслідувачкою; імпульсивною, простодушною, безпорадною, проте й любителькою фантазувати та істерити, а також, мов п’явка, висмоктувати все більше й більше грошей з усіх довкола. Кликати її в гості було небезпечно (як я пізніше дізнався) — вона могла цупити книги про мистецтво з бібліотек господарів і продавати їх букіністам. Я часто думав про нашу тітку Ліну — вона шантажувала багатіїв, а гроші віддавала на потреби Єврейського університету. Кармель шантажем не займалася, проте багато в чому нагадувала Ліну: вона теж була чудовиськом, її ненавиділа частина родини, але я відчував до неї прив’язаність. Ця схожість не була для Кармель таємницею.

Батько Кармель після смерті залишив їй більшу частину свого статку, усвідомлюючи, що з усіх дітей вона перебувала у найскрутнішому становищі. Усі образи її братів і сестри тепер частково врівноважувалися тим, що з отриманням спадку вона була забезпечена до кінця життя, за умови що буде розважливою й уникатиме марнотратства та безрозсудних вчинків, і їй вже не потрібно буде випрошувати гроші й розраховувати на підтримку родичів. Я також зрадів, що більше не почуватимуся зобов’язаним щомісяця надсилати їй гроші.

Однак вона мала інші плани — ще від смерті Девіда їй бракувало відчуття належності до театрального світу. Тепер Кармель мала гроші й могла сама поставити, зрежисерувати й зіграти в улюбленій п’єсі. Вона зупинила свій вибір на «Як важливо бути серйозним». У цій п’єсі вона могла б зіграти міс Призм. Орендувала театр, підібрала акторів, організувала рекламу і, як вона й сподівалася, вистава мала успіх. Але, дивним чином таке трапляється, потім усе завмерло. Увесь свій спадок до останнього цента вона розтринькала на єдину безглузду божевільну витівку. Усі в родині розлютилися, а Кармель знову лишилася без гроша.

Вона сприйняла цю ситуацію досить легко, попри те, що певною мірою це просто було повторенням історії з «Йуном Ґабріелем Боркманом» за тридцять років до того. Але тепер їй було важче оговтатися. Їй сімдесят, хоча виглядала молодше; вона хворіла на діабет, хоча недбало до нього ставилася; а в родині (окрім Обрі, який завжди підтримував Кармель, попри те, що її поведінка інколи дуже його сердила) більше з нею не спілкувалися.

Ми з Обрі відновили щомісячну допомогу, проте Кармель була зломлена на якомусь глибинному рівні. Думаю, вона вважала, що то був її останній шанс здобути славу на зірковому Бродвеї. Через погіршення здоров’я вона змушена була податися до будинку-інтернату. Часом Кармель марила: від деменції [285] Деменція — від лат. dementia — безумство. — Прим. ред. чи від діабету, а може, від обох, і часом люди бачили, як вона, розпатлана й збита з пантелику, блукала вулицями довкола Єврейського дому. А якось вона була переконана, що разом із Томом Генксом знімається у фільмі, режисером якого є Стівен Спілберг.