Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Я чудово пам’ятаю перший седер у родині Кеппів, що я відвідав у 1966 році. Мені тридцять два, а Луїс Ґарднер, чоловік Маделін, був моложавим сорокавосьмирічним красенем з прямою поставою і військовою виправкою. Він — полковник запасу й архітектор. Луїс сидів на чільному місці й керував седером, Маделін на протилежному боці, а між ними — надзвичайне зібрання членів родини — Бенс, Елліотт і Ел з дружинами. Діти Луїса й Маделін, коли не треба було ставити чотири запитання чи шукати афікоман, [276] Афікоман — шматочок маци, який, за єврейським звичаєм, з’їдали останнім наприкінці седеру. Під час седеру половину маци ховають, потім діти шукають її, а той, хто знайшов, отримує приз. — Прим. перекл. носилися по всьому дому.

Ми всі тоді були у розквіті сил. Ел продовжував створювати комікс Li’l Abner і лишався улюбленцем читачів, якого читали і яким захоплювались у всій Америці. Елліотта, найвдумливішого з усіх братів, шанували за есеї та п’єси. Бенс (Джером) горів творчою активністю, а улюблениця братів, Маделін, стояла у центрі цього всього. Усі вони любили блискуче, невтримно говорити, часом мені здавалося, що Маделін — найбільша інтелектуалка серед них; інсульт, що спричинив у неї афазію, стався через багато років [277] Цей інсульт стався, коли Маделін було близько п’ятдесяти років. Відтоді вона потерпала від афазії до кінця життя, але при цьому була такою дотепною, стильною та оригінальною, що надала мовним розладам нового значення. .

Я досить часто бачився з Елом. Коли ж зустрів його в середині 1960-х, він був дивною персоною. У 1930-ті усі брати стали комуністами чи прибічниками цього режиму, однак у 1960-ті в Ела дивним чином відбулася цілковита зміна політичних поглядів. Він потоваришував з Ніксоном [278] Річард Мілгаус Ніксон (Richard Milhous Nixon, 1913–1994) — 37-й Президент Сполучених Штатів Америки (1969–1974). — Прим. перекл. і Аґню [279] Спіро Теодор Аґню (Spiro Theodore Agnew, 1918–1996) — віце-президент США від Республіканської партії США від 1969-го до 1973 року в адміністрації Річарда Ніксона. — Прим. перекл. (хоча, підозрюю, вони не повністю йому довіряли, позаяк його дотепи й сатира могли бути спрямовані на будь-кого при владі).

Коли Елу було дев’ять, він втратив ногу під час дорожньо-транс­портної пригоди, а після того хизувався масивною дере­в’яною ногою (мені пригадався капітан Ахав [280] Капітан Ахав — у романі Германа Мелвілла «Мобі Дік» капітан китобійного судна «Пекод», якому величезний кит, прозваний Мобі Діком, відкусив ногу. — Прим. перекл. зі своєю ногою з китового вуса й слонової кістки). Можливо, де в чому його зухвалість, дух суперництва, підкреслена сексуальність були пов’язані з цим каліцтвом. Ел був переконаний, що має продемонструвати: він не інвалід, а свого роду надлюдина, але я ніколи не стикався з цією складовою Елової натури. Зі мною він завжди був приязним і дружелюбним, я тепло до нього ставився і вважав, що Ел сповнений творчої енергії та шарму.

На початку 1970-х, окрім малювання коміксів, Ел значну увагу приділяв викладанню в університеті. Він був прекрасним оратором й улюбленцем викладацьких кіл, проте якось навколо нього почали точитися брудні чутки: начебто він надто близько спілкується з деякими студентками. Чуток побільшало; йому висунули звинувачення. Відбувся скандал, і Ела звільнили сотні синдикованих газет, для яких він працював усе життя. Отак раптово улюблений художник, творець Доґпетча і Шму, свого роду американський Дікенс у жанрі графіки, виявився зганьбленим і лишився без роботи.

На певний час він подався до Лондона — жив там у готелі й час від часу публікував статті та комікси. Але тепер Ел був, як-то кажуть, пропащою людиною — енергійність і невтримність полишили його. Здоров’я погіршувалося, а депресія так і не відпустила аж до смерті у 1979 році.

* * *

Інший кузен, Обрі «Абба» Ібан був гордістю сім’ї — видатний старший син батькової сестри Аліди. Ще в дитинстві він демонстрував виняткові здібності, що знайшло продовження у блискучій кар’єрі в Кембриджі — він став головою Кембриджського союзу, спершу отримав три зірки, а невдовзі збирався розпочати там викладання східних мов. І це всупереч антисемітизму, що панував в Англії в 1930-ті роки — єврей без жодних переваг, пов’язаних із багатством, походженням чи соціальними зв’язками, який не мав нічого, окрім надзвичайного розуму, зумів сягнути найвищих сходинок в одному з найстаріших університетів Англії.