Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Попри таку швидку реакцію, Ларрі, здається, був дуже сором’язливим. Йому було важко вступати в контакт із людьми, він мав стурбований погляд, його очі завжди бігали. Але встановивши контакт, Ларрі говорив практично безупинно, можливо, я був першою живою душею, з якою він розмовляв за цілі тижні. Він розповів, що йому дев’ятнадцять, і за рік до того його звільнили з армії як психічно неврівноваженого. Жив на невеличку державну допомогу, харчувався, наскільки я знав, молоком і хлібом, шістнадцять годин на добу проводив гуляючи вулицями (або ж бігаючи, якщо перебував за містом) і був щасливим, якщо десь влаштовувався на нічліг.

Ларрі розповів мені, що ніколи не знав своїх батьків. У матері на момент його народження розвинувся розсіяний склероз і вона фізично не могла доглядати його. Батько був п’яницею, який покинув їх невдовзі після народження Ларрі, і малюка передавали від одних названих батьків до інших. Мені здавалося, що в його житті ніколи не було справжньої стабільності.

Я не збирався ставити Ларрі якийсь «діагноз» попри те, що тоді я вільно оперував термінами психіатрії. Усе, що мені спадало на думку, це те, наскільки він був позбавлений любові, турботи й стабільності, наскільки йому не вистачало уваги, і дивувався, як Ларрі взагалі вижив суто фізично. Хлопець був дуже розумним і значно краще за мене поінформованим про поточні події. Він шукав старі газети й читав їх від першої до останньої шпальти. Завзято й невтомно міркував над усім, що прочитав чи почув, нічого не приймаючи на віру.

Ларрі не планував влаштовуватися на роботу, і я вважав, що це свідчить про своєрідну цілісність. Він був рішуче налаштований уникати безцільної зайнятості, був економним і міг жити й навіть заощаджувати кошти зі своєї скромної допомоги.

Він цілі дні проводив у прогулянках і для нього не було нічого незвичайного в тому, щоб пройти 30 кілометрів від свого помешкання в Іст-Вілиджі до мого будинку на Сіті-Айленд. Часом він лишався ночувати на тахті в мене у вітальні, а якось у глибині холодильника я виявив кілька важезних брусків — це були золоті злитки, які Ларрі купував упродовж багатьох років. Він сховав їх у моєму будинку, відчуваючи, що тут вони будуть у більшій безпеці, аніж у його квартирі. Він говорив, що золото — єдине майно, якому можна довіряти в мінливому світі. Акції, цінні папери, земля, витвори мистецтва можуть вмить втратити цінність, але золото (яке він називав «елемент 79», щоб зробити мені приємність) завжди лишатиметься в ціні. Навіщо йому працювати, якщо він може жити, насолоджуватися свободою і незалежністю без цього? Мені подобалася сміливість і прямолінійність його слів, і я відчував, що це одна з найвільніших душ із тих, кого я знав.

Ларрі − відвертий і приємний на вдачу, чимало жінок вважали його привабливим. Він упродовж кількох років був одружений з однією габаритною жіночкою з Іст-Вілиджа, проте одного дня сталося жахливе: її вбили головорізи, які ввірвалися до їхньої квартири в пошуках наркотиків. Наркотиків вони не виявили, проте Ларрі потім виявив її тіло.

Він харчувався переважно хлібом і молоком, а через потрясіння, пов’язане із загибеллю дружини, тепер не хотів нічого, окрім молока. Його почала переслідувати фантазія про навколосвітню подорож із величезною жінкою, яка заколисує його, як немовля, і дозволяє смоктати свої груди. Я в житті не чув такої наївної фантазії.

Часом я не бачив Ларрі по кілька тижнів чи й місяців, бо не знав, як із ним зв’язатися. Тоді він неочікувано з’являвся знову.

Він, як і його батько, страждав на алкоголізм — алкоголь запускав у його мозку якісь згубні саморуйнівні процеси. Ларрі про це знав і зазвичай уникав спиртного. Наприкінці 1960-х ми раз-другий вживали разом кислоту, і він полюбляв на задньому сидінні мотоцикла приїздити зі мною до моєї кузини Кеті, однієї з доньок Ела Кеппа, яка жила в окрузі Бакс. Кеті страждала на шизофренію, але вони з Ларрі розуміли одне одного на інтуїтивному рівні й між ними сформувався надзвичайний зв’язок.

Гелен, як і всі мої друзі, також обожнювала Ларрі — це була абсолютно незалежна людина, свого роду сучасна, міська версія Торо. [275] Генрі Девід Торо (Henry David Thoreau, 1817–1862) — американський письменник, мислитель, натураліст, суспільний діяч. Упродовж кількох років жив у лісі в хатині, яку побудував сам і самостійно забезпечував себе усім необхідним для життя. — Прим. перекл.

У Нью-Йорку я познайомився з кількома своїми американськими двоюрідними братами й сестрою — Кеппами (спершу вони носили прізвище Кеплін і насправді були троюрідними). Найстаршим серед них був Ел Кепп — художник-­гуморист. Він мав двох молодших братів — Бенса, також художника-гумориста, та Елліотта — художника й драматурга, а ще сестру Маделін.