Марія Матіос - Солодка Даруся

А поки що вижене вдосвіта Матронка весь ремиґаючий товар пастися в луги над Черемошем — та й до вечора має спокій голові. Під вечір занесе колиску в хату, сама скоренько побіжить до ріки, прижене худобу, здоїть приспівуючи, візьме двері на замок, погасить каганець у хаті — стільки її й бачили.

Але якогось то хмарного червневого вечора, ба, навіть вже й доброї ночі, Танасій Максим'юк, що любив зрідка поміж чужими дворами намацувати дорогу до чужих молодиць, додивився, що каганець у Михайловій хаті якось так дивно блимає, ніби вже й сили не має, а дитячий плач не плач, схлип не схлип — а жалісливе скигління проривається надвір навіть через сінешні двері. Танасій довго не думав — лиш різко взявся за дверну ручку і крикнув через поріг хоромів:

- Дома ґазди?

З хати ніхто йому не відповів, лише під вікном надсадно схлипувала і скрипіла в такт розгойдана плачем колиска.

- Матронко! — заглядав у велику — пролюдну — кімнату і в комору Танасій, далі кочергою обшарив хороми і ґанок, знов зазирав за сінешні бочки і під хатні лави: — Агій на тебе, молодице, де ти, в холєри ділася, що дитина з плачу вмліває?!

Обійшов Танасій обійстя, підсвічуване побілілим місяцем: відкрита навстіж стайня зяяла темрявою, незвичним холодом і пусткою, лише свині котомошилися в загорожі, клапаючи вухами і півкаючи голодними рилами.

Розбуджені зі сну сусіди знизували плечима: увесь день Матронка чипіла [10] Чипіти (діал.) — бути нахиленим. в городі, онде сапу приходила до Марії гострити, казала, що товар із лугів іде гнати, бо через те сапання трохи припізнилася, а осьде дощ намагається, бідна моя голово, а я ще, видите, Марійо, тут, а ви вже й дитину вслонили, [11] Слоняти (діал.) — присипляти. і корову здоїли, та й пішла з тим до себе, а відтоді Марія її не виділа, бо й сама затяглася до хати ззагоді…

Пішли сусіди з Танасієм шукати Матронку лугами. Блунькали до посеред ночі. Знайшли над дамбою збиті до купи вівці, а жінки з коровою не знайшли.

Що було діяти? Замкнули хату, дитину забрала Марія і вклала в колиску коло свого хлопця. Та й далі поснуло село, як до цього.

На ранок переказали в полонину Михайлові.

Так почалася біда.

…Михайло збіг згори ще до полудня. Навіщось узяв у Марії спухлу від плачу дитину — і пішов до primara. [12] Primar (рум.) — сільський голова, двірник. Їлашко був добрим двірником у Черемошнім — Михайла з полонини не чекав, лише зранку послав двох ґаздів до ріки на пошуки. А як тільки Михайло став на поріг, двірник порадив з бесідами не затягатися і не баритися з розпитуваннями по людях, а лиш іти на пост у жандармерію заявити про пропажу жінки. Їлашко туди вже заявив, але треба, щоби це зробив і Михайло. Надії великої нема, та там знають краще, що діється в селі і навіть поза його межами… час такий, що треба кидатися, куда можна, поки є куда і до кого…

Лейтенант Лупул, начальник одночасно Черемошнянської жандармерії і прикордонного поста, по—румунськи постерунку, мовчки вислухав Михайлове повідомлення, довго крутив ріденький вус під носом, далі важко зітхнув і сказав, озираючись на відчинене навстіж вікно, крізь яке снували мухи, ніби перевіряв, чи нема кого під стіною:

- Мігаю, зараз у нас дуже тривожно… скоро багато чого може змінитися… але жінку твою шукати будемо. Примар послав своїх людей, ми дамо своїх. Будемо помагати.

Непевні слова Лупула про його тривогу Михайло пропустив повз вуха — він наче здурів від невідомості. Проте несподівано запитав лейтенанта:

- А може, Матронку вкрали на той бік поляки?! Вона ж попри ріку корову пасе. А тепер хочуть викупу?

Начальник жандармерії зітхнув удруге:

- Мігаю, на тім боці вже скоро рік, як не поляки. Там тепер орудують совіти.

- У мене до того інтересу нема… — мляво перебив.

- Маю свою грижу…

Лейтенант зітхнув утретє:

- Зате в них є інтерес багато до чого… Але, думаю, кого—кого, а Матронку вони не викрадали… не було нащо… Іди, ґаздо, додому, а я дам тобі підмогу на пошуки. Бог добрий — переживемо і це… — закінчив Лупул і чомусь поплескав Михайла по плечу.

ДРУГУ ДОБУ ЧИ не третина черемошнянської мужської челяді шукала Матронку — а жінка щезла, як річкова нявка. Ніби запалася жива людина в землю безслідно — аж страшно було думати, що таке могло трафитися в людному місці, і ніхто того й не помітив. Іншим разом курка розгребе грядку в сусідськім городі — а на другому краю села ґаздині вже вадяться [13] Вадитися (діал.) — сваритися, сперечатися. про цю дурничку. А тут таке… Так, нібито люди в той день одночасно повлягалися спати ззаполудне, і нібито за цілий вечір ніхто ні до кого не йшов лугами чи то потайки, чи на повен зріст; і ніхто в той вечір не збирав берегами овечі бубушки; ні траву не косив, ні дров додому з лугу не тягав. Ну, нібито осліпло враз усе село, чи шнурком посунуло іще до заходу сонця в постелі — і заснуло, як вмерло, і не обходило його ніщо на світі, окрім твердого сну.