Шарль Данцir - Навіщо читати

Читання, доведене до стану пристрасті, інколи є симптомом писання. Читають, читають, читають і майже автоматично наближаються до стану «пишуть, пишуть, пишуть». Люди, які пишуть, пишуть тому, що читали. Тож література — це імітація? У тих суспільствах, де не читають, не пишуть. О, Киргизстан! Не певен, чи я завтра туди повернуся.

Чи зовсім навпаки? Читач не міг передувати письменникові. Одного дня якийсь божевільний відчув потребу написати щось зовсім непрактичне. Не текст закону, не протокол процесу, не звіт адміністративної ради, не «Буття 1» чи палацеву хроніку. Ні-ні, це був якийсь непотрібний божевільний, який сів і написав: «О, мати змогу висловити себе повністю, як висловлює себе мотор! Мати змогу мчати по життю так само тріумфально, як авто останньої марки!» або щось подібне за власним бажанням у році 1000-му чи 5000-му з «Тріумфальної оди» Фернанду Пессоа [143] Пессо́ а, Ферна́нду Анто́ ніу Нуге́йра (1888–1935) — португальський поет, прозаїк, драматург, мислитель-есеїст, лідер і авторитет у гуртках столичного художнього авангарду. .

Якщо комусь судилося стати письменником, у дитинстві в нього виявляється справжня булімія читання, споріднена з любовним пожираючим вогнем. Це як удаване бажання з’їсти гарненьке немовля, яке усміхається.

Коли в дитячому віці читають надзвичайно багато, то, я думаю, це для того, щоб стати письменником, а якщо цього не досягнуто, великий читач стає зачаєним письменником. З часом він про це забуває, далі продовжує читати, і дуже добре якщо він не стане уїдливим. Мені трапилося набагато менше великих читачів, уїдливих тому, що вони не пишуть, ніж дрібних письменників, уїдливих через те, що їх не читають.

Коли хтось перебуває в процесі становлення письменником і продовжує читати цілком диспропорційно, то він це робить (інколи несвідомо) для того, щоб навчитися писати. Безвартісні книжки нічому навчити не можуть. Вони такі ж непроникні, як і великі книжки. Вони нульові, й у своїй нікчемності не дають жодного прикладу для наслідування, бо нікчемність навіть не є поганою; у поганому тексті присутня якась похибка, тож можна спробувати з’ясувати її причину. Оскільки у великих книжках усе досконале (припустимо, що таке можливе), побачити, щó автор зняв або додав, неможливо, бо все досконале. Велике й безвартісне невидимі.

Коли й далі читати так само наполегливо, з’являється розуміння користі, яку отримуєш від читання кількох книжок одного автора поспіль. Якщо він уміє писати, тобто трансформувати первісну матерію, він не розкриває своїх характеристик за першого підходу.

Коли хтось став письменником, трапляється так, що він читає, щоб не писати. Радше будь-що, ніж ця в’язниця, на перебування в якій сам себе засуджуєш на один, два, п’ять чи десять років, щоб закінчити книжку! В інших є талант, навіщо ж мені убиватися, не знаючи, чи він у мене є?

Коли хтось є письменником і пише, прочитана книжка інколи розблоковує ту, яку він якраз пише. Вони не обов’язково мають бути подібними. Ви будете здивовані, побачивши, що спорідненість між письменниками полягає в пустотах. У тому, чого немає, але ми здогадуємося, що це могло б там бути. Коли книжка когось іншого розблокувала нашу книжку, на цьому треба стояти, інакше розблоковувати доведеться нам. І ми переходимо до іншої книжки, так само спокусливої, бо в ній віднаходимо елементи самих себе, і знову не пишемо. Процес писання — це організація ізольованості в літературі.

Коли хтось є письменником і не перебуває в процесі писання, бувають моменти пристрасного читання. Моменти, коли книжку не пишуть, є порожнистими й асоціальними, це моменти, коли письменники є монстрами з відмінним від їхнього голосом. Закінчивши свій роман, вони з насолодою повернулися до створення інших.

Я знаю когось дуже розумного, дуже освіченого й ще багато всякого-різного, але коли він пише, це просто катастрофа. Якщо він не вміє писати, значить, він не вміє читати. У романах він бачить сюжет, у поезіях — форму, в театрі — репліки, зрештою — перший план і видиме. А реальний сюжет, більш видимий, ніж видиме, а дух, а за риторичною формою — сонет, анамнез, хіазм, ненадійний оповідач тощо — внутрішня причина наданої фразам форми? Танцю властива не тільки хореографія.

Можна обожнювати Пруста і писати, як Норпуа [144] Маркіз де Норпуа — герой твору «У пошуках втраченого часу», дипломат, один із виразників ідей Сент-Бева у романі. . Чи ж настільки Пруста обожнюють, якщо пишуть, як Норпуа? Чи справжній, рафінований читач може писати погано? Що значить писати погано?