Марк Хэддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

А коли ми приїхали у Свіндон, Мати відімкнула вхідні двері своїми ключами, і ми зайшли в будинок, і вона сказала:

— Агов?

Але вдома нікого не було, оскільки тоді була 1:23 дня. І мені було страшно, але Мати запевнила, що я в безпеці, тож я піднявся до себе в кімнату й зачинив двері. Я дістав із кишені Тобі й випустив його побігати, а тоді пограв у «Сапера» й пройшов найскладніший рівень за 174 секунди, а це на 75 секунд довше за мій кращий результат.

Коли настала 6:35, я почув, що Батько повернувся додому на своєму фургоні, і я пересунув ліжко під двері, аби він не зміг до мене зайти, він зайшов у будинок, і вони з Матір’ю почали кричати одне на одного.

— Як ти, в біса, сюди потрапила? — крикнув Батько.

— Це й мій дім, якщо ти часом забув, — крикнула вона.

— А твій красунчик довбань також десь тут? — крикнув Батько.

Тоді я взяв барабани-бонго, які мені купив Дядько Террі, став навколішки в кутку кімнати, притулився чолом до стику між двома стінами й став бити в барабани й стогнати, і я робив це протягом години, тоді в кімнату зайшла Мати й сказала, що Батько пішов, що він поки поживе з Родрі, а ми знайдемо собі житло протягом кількох наступних тижнів.

Я пішов у сад і знайшов за сараєм клітку Тобі, приніс її в будинок, почистив і посадив туди Тобі.

Потім запитав у Матері, чи зможу я наступного дня скласти свій іспит із математики.

— Вибач, Крістофере, — відповіла вона.

— Можна мені скласти свій іспит із математики? — повторив я.

— Ти не слухаєш мене, Крістофере, — сказала вона.

— Я тебе слухаю, — сказав я.

— Я ж тобі розповідала. Я подзвонила директрисі й повідомила, що ти в Лондоні. І сказала, що ти складеш його наступного року.

— Але зараз я тут і можу його скласти, — наполягав я.

— Вибач, Крістофере. Я хотіла, щоби все склалося якнайкраще. Я не хотіла зіпсувати тобі нагоду, — відповіла вона.

І тоді в мене знову заболіло в грудях, тож я склав руки, захитався вперед і назад і застогнав.

— Я ж не знала, що ми повернемося, — сказала Мати.

Але я продовжував стогнати й хитатися вперед і назад.

— Годі. Це нам не допоможе, — сказала Мати.

Тоді вона спитала, чи я хочу подивитися якусь серію з циклу «Синя планета» про життя під арктичною кригою або міграцію горбатих китів, але я нічого не відповів, оскільки знав, що не зможу скласти свій іспит з математики рівня «А», і це було схоже на те, коли ти притискаєш ніготь на великому пальці до батареї, а вона дуже гаряча, і тоді з’являється біль, і тобі хочеться плакати, але біль триває навіть тоді, коли ти вже прийняв пальця від батареї.

Потім Мати приготувала мені моркву й броколі з кетчупом, але я не став їсти.

І тієї ночі я також не спав.

Наступного дня Мати відвезла мене до школи на машині містера Шиєрса, оскільки ми пропустили автобус. А коли ми сідали в машину, з протилежного боку вулиці прийшла місіс Шиєрс і заговорила до Матері:

— Оце нахаба. Ну, курво.

— Сідай в машину, Крістофере, — сказала Мати.

Але я не міг сісти в машину, оскільки двері були замкнені.

— То що, він тебе теж кинув? — спитала місіс Шиєрс.

Тоді Мати відімкнула свої двері, сіла в машину, відімкнула двері мені, я сів, і ми поїхали геть.

А коли ми приїхали до школи, Шивон сказала:

— То ви мама Крістофера.

І Шивон сказала, що рада мене знову бачити, і спитала, як я почуваюся, а я відповів, що я втомлений. Тоді Мати пояснила, що я засмутився через те, що не міг скласти свій іспит з математики, тож я погано їв і погано спав.

А потім, коли Мати поїхала, я намалював автобус у перспективі, щоби не думати про біль у грудях, і він мав ось такий вигляд:

Після ланчу Шивон сказала, що вона поговорила з місіс Ґасконь, і в неї досі були мої завдання рівня «А», які вона тримала в двох запечатаних конвертах у себе в столі.

Тож я спитав, чи можна мені скласти свій іспит.

— Мабуть, так. Після обіду ми зателефонуємо Отцю Пітерсу й спитаємо, чи він зможе прийти й побути твоїм спостерігачем. А місіс Ґасконь напише лист екзаменаційній комісії, у якому скаже, що зрештою ти вирішив скласти свій іспит. Будемо сподіватися, що вони не стануть заперечувати. Але я не можу сказати тобі напевне, — відповіла Шивон, а за кілька секунд додала: — Я вирішила, що краще зараз тобі сказати. Щоби ти встиг подумати.

— Щоби я встиг подумати про що? — спитав я.

— Ти справді хочеш складати цей іспит, Крістофере? — спитала вона.