Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

Коли мене обрали президентом, країну лихоманило від гострої нестачі палива. Отже, найнагальнішою проблемою, яку мені належало розв'язати, стало забезпечення електроенергією потужних комп'ютерів запрограмованих на розподіл нових родових імен.

Я звелів командуванню нашої занепалої армії — такою вона дісталася мені у спадщину від мого попередника — виділити коней, вози й солдатів для перевезення на електростанцію тонн паперу з Національного архіву. То були документи часів адміністрації Річарда Ніксона — єдиного за всю історію США президента країни, якого змусили скласти повноваження й піти у відставку.

Я особисто з'явився до архіву простежити за ходом робіт. Зі сходів я звернувся з промовою до солдатів та кількох випадкових перехожих. Я сказав, що містер Ніксон та його поплічники втратили душевну рівновагу, вражені вірусом самотності дуже небезпечного різновиду.

— Він обіцяв об'єднати народ,— заявив я,— а насправді роз'єднав нас ще дужче. Зате тепер — гей, швидше виносьте! — він нас таки об'єднає!

Промовляючи, я водночас позував перед уявними фотокамерами під промовистим гаслом, викарбуваним на фасаді Національного архіву:

МИНУЛЕ — ЦЕ ПЕРЕДМОВА.

— Не слід вважати їх за вроджених злочинців,— зауважив я.— Просто вони прагнули братерства, яке знайшли для себе в організованій злочинності.

— Під цим склепінням,— і я махнув рукою в бік архіву,— сховано стільки злочинів, учинених самотніми людьми з нашого уряду, що давно слід замінити це гасло на інше: «Краще родина бандитів, аніж узагалі ніякої родини».

Я певен, що нині ми підведемо риску під ерою подібних трагічних непорозумінь. Друзі, сусіди, родичі! Передмову закінчено! Почнімо ж виконувати нашу благородну місію!

Дякую за увагу, закінчив я свою промову.

На превеликий жаль, мої слова не могли бути надруковані в жодній великій газеті або журналі. Всі друкарні через нестачу палива, припинили роботу. На місці мого виступу не було й мікрофонів. Перед Національним архівом стояли тільки звичайні люди.

Отак воно.

Щоб гідно відзначити сьогоднішню подію, я звелів видати солдатам меморіальний нагрудний знак. То було пластмасове кружальце на голубій стрічці.

Напівжартома я пояснив, що голуба стрічка символізує «Синього птаха щастя». І, звичайно ж, на значку був напис:

КІНЕЦЬ САМОТНОСТІ!

У нашому Національному парку хмарочосів ранок у розпалі. І хоча сила земного тяжіння сьогодні досить помірна, проте Мелоді та Айседор не збираються працювати на піраміді Немовляти. На даху одного з хмарочосів ми влаштовуємо пікнік. Молоді ставляться до мене дуже приязно: адже за два дні — мій день народження. Сміх та й годі!

Над усе в світі їм подобається відзначати дні народження.

Мелоді обскубує курку, яку приніс один з Війриних рабів. Окрім того, невільник передав нам дві хлібини та два літри пива. А ще раб показав кумедну пантоміму: притуливши до сосків денця пляшок, він удавав, ніби той пінистий напій цідиться з його грудей.

Ми щиро сміялися й плескали в долоні.

Обскубане куряче пір'я Мелоді підкидала вгору. Гравітація була слабка, тому моя онука скидалась на білу відьму. За кожним її рухом угору злітала зграйка легкокрилих метеликів.

В мені буяла чоловіча снага. І в Айседорові також. Власне, як і в кожному з чоловіків у такі дні.

Мітлою, яку він сам змайстрував із вербових прутиків, Айседор підмітає підлогу. При цьому він мугикає одну з двох відомих йому пісеньок. На жаль, ще в дитинстві йому на вухо наступив ведмідь, отож він безжально калічить мелодію:

І згадався мені той день,— а тоді човен уві сні мого життя був далеко від кінцевого затону,— коли надійшло послання від президента країни, тобто від мене самого. Подібно до інших громадян, я схвильовано чекав, яку відповідь дадуть комп'ютери, визначаючи мені друге ім'я.

Президент привітав мене з новим другим ім'ям, рекомендуючи вживати його для підпису, а також зазначити на своїй "поштовій скриньці, в адресних і телефонних довідниках тощо. Повідомлялося, що дане ім'я машина обрала цілком випадково: воно не натякає ні на мою вдачу, ні на мою зовнішність або минуле.

Проте тут-таки в оманливо невимогливій формі адресатові накидали певні зобов'язання перед новоспеченими родичами, як-от: