Маргерит Дюрас: Пробудження Лол В. Штайн

Лол залишила С. Тахла, своє рідне місто, на десять років. Вона оселилася в Ю. Бриджі.

За ті роки, що минули після одруження, вона народила трьох дітей.

Упродовж десяти років у їхньому оточенні вважали, що вона зберігала вірність Жанові Бедфорду. Чи це слово мало якийсь зміст для неї, чи ні, ніхто напевно цього ніколи так і не дізнався. Між ними ніколи не заходила мова ні про минуле Лол, ні про одну ніч у Т. Біч, ніколи.

Навіть уже одужавши, вона так ніколи й не переймалася тим, щоб дізнатися, що сталося з тими людьми, з якими вона була знайома до свого одруження. Смерть її матері — Лол менш за все воліла б побачити її знову після свого одруження — залишила її незворушною і не викликала сліз. Але ця байдужість Лол ніколи не обговорювалася в її оточенні. Прийнято було вважати, що вона стала такою відтоді, як їй довелося стільки страждати. Вона, така ніжна колись — це казали, як і все інше, про її минуле, яке стало ніби жерстяним — природньо, стала безжалісною і навіть подекуди несправедливою, після своєї історії з Майклом Річардсоном. Для неї знаходили виправдання, особливо після того, як померла її мати.

Здавалося, вона була впевненою в майбутньому, не бажаючи анічогісінько змінювати. У товаристві свого чоловіка вона, як говорили, почувалася зручно й навіть була щасливою. Іноді вона супроводжувала його у відрядженнях. Вона приходила на його концерти, підтримувала його в усьому, що він любив робити, і навіть у зрадах. Подейкували, що він її зраджував із дуже юними робітницями свого заводу.

Жан Бедфорд говорив, що любить свою дружину. Такою, якою вона була, якою була завжди, до й після їх одруження, він говорив, що вона завжди подобалася йому, що він навіть не думав якось її змінювати, адже він її вдало вибрав. Він любив цю жінку, на ім’я Лола Валері, цю спокійну присутність поряд із собою, цей сон із відкритими очима, цю тяглу безликість, що змушувала його постійно перебувати між забуттям та віднайденням осяйності цього волосся, шовку цього тіла, тіла, що ніколи не змінювалося після пробудження, цієї безперервної та мовчазної віртуальності, яку він називав її ніжністю, ніжністю своєї дружини.

Строгий порядок панував у домі Лол у Ю. Бриджі. Він був майже таким, яким вона його хотіла. Майже. У просторі і в часі. Все відбувалося вчасно. Всі речі були на місцях. І всі, хто оточував Лол, цьому сприяли. Ближче не можливо було наблизитися до досконалості.

Певно, часом, особливо у відсутність Лол, цей незмінний лад заподіював біль Жанові Бедфорду. Як цей холодний смак вимушеності. Облаштування кімнат і вітальні в точності відтворювали вітрини магазинів, планування саду, яким займалася Лол, наслідувало всі інші сади в Ю. Бридж. Лол постійно імітувала, але кого? Інших, усіх інших, найбільше можливе число інших людей. Дім, у годину пообіддя, коли Лол була відсутня, чи не ставав він спустілою сценою, де ввесь час розігрувався монолог абсолютної пристрасті, сенс якої не піддавався розумінню? І чи не був тоді неминучим страх, що його раз по раз відчував Жан Бедфорд? Чи саме там він мав очікувати на перший тріск зимової криги? Хто знає? Хто знає, чи почув він його одного дня?

Але заспокоїти Жана Бедфорда було просто, і коли його жінка була присутня — а так було більшість часу — коли вона перебувала посеред свого царства, воно втрачало свою агресивність і спонукало забувати ті запитання, які хотілося собі поставити. Присутність Лол робила такий порядок майже природнім, він їй дуже пасував.

Минуло десять років подружнього життя.

Якось Жанові Бедфорду запропонували вибирати між багатьма кращими посадами в різних містах, і в переліку була С. Тахла. А він завжди трошки жалкував за цим містечком, яке покинув після свого одруження, на прохання матері Лол.

Ті самі десять років пройшли й після остаточного від'їзду Майкла Річардсона. І Лол не лише ніколи про нього не заговорювала, але й поступово з віком ставала веселішою. Отже, якщо Жан Бедфорд трохи вагався перед тим як прийняти цю пропозицію, Лол швидко розвіяла його нерішучість. Вона сказала лише, що була б дуже рада знову побувати в будинку своїх батьків і навіть винайняти його знов.

І Жан Бедфорд зробив їй таку приємність.

Лол В. Штайн облаштувала свій рідний дім у С. Тахла з такою самою прискіпливістю, як і будинок у Ю. Бридж. Їй вдалося навести там такий самий крижаний порядок, життя в домі йшло в такому ж погодинному ритмі. Меблі вирішили не змінювати. Лол багато займалася садком, який перед тим перебував у запустінні, вона й раніше багато займалася ним, але на цей раз зробила помилку у своєму плані. Вона хотіла щоб алеї регулярно розташовувалися у формі віяла навколо портика. Але ці алеї, з яких жодна не сполучалася з іншою, неможливо було використовувати. Жан Бедфорд потішився з цієї забудькуватості. І тоді наробили інших бічних алей, які логічно уможливили прогулянку.