Маргерит Дюрас - Пробудження Лол В. Штайн

Саме тоді йому спало на думку, що, можливо, то була Лол Штайн. Він не був знайомий із родиною Штайнів, але йому було відомо, що вони жили саме в тому кварталі. Історія молодої дівчини йому також була відома, як і всій буржуазії міста, яка в більшості своїй приїздила до Т. Біч на вакації.

Він спинився, взяв її за руку. Вона дозволила. Він поцілував цю руку, що мала пріснявий запах пилюки, на її безіменному пальці була надзвичайно красива обручка. А газети вже розголосили про продаж усього майна багатія Майкла Річардсона та про його від’їзд до Калькутти. Обручка виблискувала всіма своїми кольорами. Лол дивилася на неї, на неї також, з тією самою цікавістю, як і на все інше.

— Ви — панна Штайн, чи не так?

Вона кивнула багато разів, спочатку не дуже впевнено й більш чітко в кінці.

— Так.

Усе ще слухняна, вона пішла за ним до нього додому.

Вона дозволила собі йти в щасливій байдужості. Він говорив до неї.

Він їй розказав, що працює на авіаційному заводі, що музикант, що провів відпустку у Франції. Вона слухала. Який він був щасливий, що познайомився з нею.

— Ви чогось бажаєте?

Вона не змогла відповісти, незважаючи на видиме зусилля. Він дав їй спокій.

Її волосся мало такий самий запах, що й рука, запах речі, якою не користуються. Вона була вродлива, але через смуток, через уповільненість оновлення крові, вона мала сіру блідавість, у якій її риси вже починали губитися, знову загрузаючи в глибину плоті. Вона помолодшала. Їй можна було дати п’ятнадцять років. Навіть коли я сам познайомився з нею, вона залишилася хворобливо юною.

Вона опиралася нав’язливості його погляду, зупиненого на ній. І в сльозах, благально, вона сказала:

— Я маю час, як же це довго.

Вона піднялася назустріч йому, як людина, що задихається й шукає повітря, і він поцілував її. Це було те, чого вона хотіла. Вона вхопилася за нього й поцілувала його сама, сильно, навіть зробивши йому боляче, так, якби вона покохала його, цього незнайомого чоловіка. А він дуже ласкаво сказав їй:

— Може, між вами двома ще все повернеться.

Вона подобалася йому. Вона викликала бажання, відчуття, яке він так любив, бажання, що викликають маленькі дівчата, ще не зовсім розвинені, сумні та не цнотливі, і мовчазні. Він повідомив їй новину, не бажаючи цього.

— Може так статися, що він повернеться.

Вона підшукала слова й сказала повільно:

— А хто поїхав?

— Ви не знали? Майкл Річардсон продав усю свою власність. Він поїхав до Індії, щоб приєднатися до пані Штреттер.

Вона похитала головою, дещо умовно, сумно.

— Ви знаєте, сказав він, я не звинувачував їх, як інші люди.

Потім він вибачився, він сказав, що має зателефонувати її матері. Вона не протестувала.

Мати, попереджена Жаном Бедфордом, удруге приїхала, щоб забрати свою дитину, щоб забрати її до себе. Це було востаннє. Цього разу Лол ішла за нею так, як вона йшла за Жаном Бедфордом.

Жан Бедфорд запропонував їй одружитися навіть не побачивши і і вдруге.

Їхня історія зазнала розголосу. С. Тахла не таке велике місто, щоб змовчати та проковтнути таку пригоду — Жана Бедфорда підозрювали в тому, що він любив лише жінок із розбитим серцем, були й більш серйозні підозри щодо його химерної схильності до юних, покинутих іншими дівчат, збожеволілих через когось іншого.

Її мати повідомила Лол про дивну пропозицію перехожого. Чи вона його пам’ятає? Вона пам'ятала. Вона прийняла пропозицію. Жан Бедфорд, казала їй мати, має виїхати із С. Тахла через роботу на декілька років, чи вона також погоджується на це? Вона також погодилась.

Однієї жовтневої днини Лол В. стала дружиною Жана Бедфорда.

Весілля відбулося у відносно вузькому колі адже, як говорили, Лол почувалася набагато краще і її батьки воліли, по змозі, змусити забути про перші заручини. Водночас запобіжний захід було прийнято й нікого з молодих дівчат, нікого з колишніх подруг Лол не попередили й не запросили. Навіть найближчу серед них, Татіану Карл. Цю обережність сприйняли не так, як передбачалося. Вона остаточно переконала всіх тих, хто підозрював, що Лол була серйозно хвора, включаючи Татіану Карл.

Таким чином, Лол вийшла заміж, не бажаючи того, у той спосіб, який їй підходив, не проходячи через жорстокість необхідності вибору, не будучи вимушеною приписати собі злочин, яким могла би бути, у очах декого, заміна того єдиного, який поїхав із Т. Біч. І, найголовніше, їй не довелося зраджувати ту особливу безпорадність, у якій він її лишив.