Олег Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

Бачив у нагрітому замуленому струмку в Сатбері — розпустилася скунсова капуста над водою. Кінці пуп’янків побиті морозом але плід здоровий — один вже розпукся — перша квітка о цій порі року — бо це квітка — мабуть і місяця не обійдеться без квітки.

І мох — то червоний то зелений — червоний мабуть цвіт.

Про античність — Котрийсь із наших старих занедбаних шляхів у глушині означених лише кілками і діркою погреба з цегли де останній мешканець поліг жертвою непомірності 50 літ тому разом зі своїми голими виснаженими полями довкола — нагадує мені про античність більшу і ще віддаленішу від Америки ніж кургани Етрурії. — Вже не кажу про піднесення чи падіння Риму.

Важливо помічати не лише те що нас беззастережно тішить — а й замислюватись про те, що нам не миле.

В суспільстві — в елітних суспільних закладах — відчувається якась поспішність Коли нам дітям ще рости і рости ми вже маленькі дорослі. Ще немовлята а вже поспішаємо відірватися від грудей нашої великої матері а далі хочемо вижити лише спілкуванням поміж собою.

Я щось не дуже довіряю способові відновлення виснаженого ґрунту коли покладаються лише на угноєння — і не додають трохи перелогу чи намулу

Чимало бідних студентів з запаленими очима могли б скористати набагато більше і фізично та й інтелектуально аби замість сидіння допізна за книжками спали б не гірше за останнього дурня.

Чи варто кожному аж так отесуватися — це все одно що не лишати жодного клаптика землі необробленим. Хтось та мусить підживлювати щорічним відмиранням листя свої ж таки ліси.

Бачив з півдюжини корів на волі збилися на забутому пасовиську як у загорожі в себе.

Середа 11-го червня

Минулої ночі — чудова літня ніч не надто тепла місяць не зовсім повний — після кількох днів дощу. Ходив до Тихого Плеса уздовж колії вертався гончаревим пасовиськом і шляхом на Сатбері. Спочатку побоювався що буде надто багато білого світла — наче бліді залишки денного світла — а не жовтого похмурого сновійного світла — що буде наче полум’я свічки вдень але вже коли вийшов з містечка і заглибився в ніч, стало краще. Чую дрімлюг і бачу кілька світляків на лузі Судячи з тіней що вгадуються у нерівностях глинистого берега в Яру, варто оглядати усе при місячному світлі — та й при денному — щоб мати повне враження про них — Цей берег виглядав набагато пласкішим вдень у яснім світлі, але тепер глибокі тіні виявили нерівності. Виступи підкреслюються темними тінями.

Піднявшись від Яру на давній Голубиний тік опинився у теплішому повітряному потоці, де світліше. Тут промовляв день, сонячна пообідня пора, коли щось відбувається — чим дихають люди. І ще нагадувало сонячні береги — піт стікає чолом — бджола бринить між квітів — гул комах Подих тепла що осів на пагорбах піднявшись від задушливих долин полудня

Чую нічні яструби скрипуче попискують високо в небі зараз о дев’ятій — і часом давно не чутий у таку пізню пору їхній гул. Але він глухіший ніж за дня — звук не такий летючий щоб зринути до небес але глухо вертає до землі — ударяючись у низьку небесну стелю — такий звук безладніший і розсіяніший за дня. Дрімлюга підказує як задалеко ліси від міста — Її крик вкрай зрідка сягає вулиць, і тоді це вважається злою прикметою — лише на околицях її можна деколи почути — Часом вона залітає на їхні подвір’я — Але увійдеш до лісу о такій теплій порі — чути переважно її — саме озиваються 5 чи 6 разом — А це вже прикмета не гірша аніж може бути ніч і місячне сяйво. Це якраз птаха не просто лісу, а нічного лісу. Нові істоти заволоділи нашим повітрям — обтікають світ затулюючи кожну його щілину звуком — Заночувати б і уві сні почути дрімлюгу.

Чую з пагорба звідки вдень видно Вачусет віз що переїжджає якийсь міст — не маю жодного сумніву що подекуди цієї ночі зможу почути кожен віз на мостах довкола Конкорду бо о цій порі і в цім повітрі слух гострішає і ошляхетнюється — і стає Всечуйним оповідачем — пізній подорожній не може зараз переїздити якийсь віддалений міст але непорушне і лунке повітря розповідає про це моєму вухові. Обставини напрочуд сприяють такому звукові — по-перше дошки укладені таким чином що торкнувшись як дзвону підвішеного низько над землею творять гучний і проникливий звук — до того ж дзвін мав би ще й висіти над водою, а нічне повітря хоч і непорушне, але більше значить, мабуть, його густина — сприятливіше для проходження звуку. От коли б усе місто було дощаним помостом — уявляю що б то був за гул!