Олег Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

В Багії чи Сан-Сальвадорі в Бразилії сховався під деревом «таким густим, що його б ніколи не пробив звичайний англійський дощ».

Про Куріпку біля устя Плати — вершник кружляючи по колу, точніше спіралі, бо хоче весь час підкрастися ближче, може забити їх скільки завгодно — щось схоже в «Подорожі» Гірна на стор. 383 де згадується, що «в арктичній Північній Америці індіанці ловлять зайців-біляків, все тісніше звужуючи коло поки той сидить біля нори: полудень вважається найкращою порою, бо сонце високе і тінь мисливця не довга»

Там само

«Генерал Росас до того ж прекрасний вершник — що не мало значить у країні, де військо обирає свого генерала таким чином: табун необ’їжджених коней заганяють у загороду, де є ворота, а над ними поперечина: якщо хто осідлає з тої поперечини якогось з тих диких скакунів коли ті вириваються на волю, і зможе без сідла чи вузди не лише втриматись а й привезти його назад у загороду, той стає їхнім генералом. І така особа без сумніву стає гідною цієї армії. Ось який подвиг здійснив Росас».

Про Гаучо, що гострив свого ножа о панцир на спині броненосця перед тим як його забити.

Алкід д’Орбіньє — з 1825 по 1833 в Півд. Ам. на цей час (1846) оприлюднює дані, не менш промовисті за Гумбольтові, якщо йдеться про Півд. Ам. мандрівників.

Град в Буенос-Айресі як добре яблуко — убило 13 оленів окрім страусів — що виживають і осліплі. — і т. д. і т. п. Доктор Малькольмсон розповідав йому про град в Індії в 1831 році, коли «покалічено чимало худоби»

Як пласкі каменюки у 10 дюймів довкруж, лишали у шибках округлі діри.

(…)

Коні вперше з’явилися на Ла Платі 1535 р. Тепер вони разом з худобою і вівцями геть змінили весь сільський краєвид — «Здичавілі свині подекуди витісняють пеккарів; зграї диких собак завивають по лісистих берегах віддалених річок; а простий кіт, що перетворився на крупну страхітливу потвору, заселяє скелясті відроги». (…)

Велике плато Південної Мексики розділяє Пн. і Півд. Америку щодо міграції тварин

Цитує звіт кап. Овена що в місті Бенгуела на західному побережжі Африки в часи великої засухи слони об’єдналися щоб заволодіти криницями і лише після відчайдушної сутички коли мешканці — а їх було 3 тисячі — відігнали тих. В Індії під час великої посухи каже др. Малькольмсон, «заєць пив з чаші у руках полкового адьютанта».

В Гуарнако дикі лами — та інші тварини цього роду — мають звичку випорожнюватися зо дня в день на ту саму купу — Перуанські індіянці беруть кизяки на паливо і не сушать собі голову.

Веслуючи вгору потоком що випливає з-під гори надибуєш нарешті камінці вимиті звідти ще за багато миль до неї. Мені подобається цей зачин гори.

Єдиним чотириногим автохтоном Фолклендських островів є величезний вовкоподібний лис. Наскільки відомо, «ще не бувало подібного випадку будь-де у світі, щоб на такому мізерному уламку землі, віддаленому від материка, водився такий крупний чотириногий абориген схожий лише на себе».

На Фолклендах, де обмаль палива, готуючи яловичину, підкидають у вогонь кістки, з яких щойно зішкребли м’ясо. Також є в них «зелений кущик завбільшки як звичайний верес, що має вдячну властивість горіти краще, коли свіжий і зелений».

Бачив як великий баклан бавився своєю рибою як кіт з мишею, 8 разів відпускав і пірнав знов за нею.

Розмноження насінням дає виразнішу особину аніж бруньками відсадками чи щепленням.

Деякі мешканці Tierra del Fuego у голодний рік доїдали зіпсутий китовий лій «старий узяв покраяв на дрібні шматки, бурмочучи щось під ніс підрум’янив на вогні і роздав голодним, що весь той час перебували в глибокій тиші». Це було єдиним свідченням релігійного чуття у них. І наштовхує на думку, що навіть тварини можуть мати щось святе в собі, схоже на одкровення. Якусь наснагу що прив’язує їх до людини як до Бога.

«Не легше їх і привчити до покори хіба що завдавши смертельного удару. Як і дикі звірі вони не знають числа; бо кожен зокрема при нападі на нього замість утікати буде намагатися проламати тобі череп каменюкою, точнісінько як тигр за подібних обставин розтерзає тебе».

«І хоч ми були добре вдягнуті і сиділи при самому вогні тим не менше не упрівали; а ті голі дикуни хоч і віддалік, на наш превеликий подив обливалися потом.»

Еренберг дослідив одне з білил що ним фіджійці підмальовувалися — виявилося воно складається з інфузорій, зокрема 14 полігастрік і 4 фитолітарій, мешканців прісної води — усі добре відомі види!!

Ще про фіджійців «Звичайні речі — такі як краса яскраво-червоних мундирів чи синіх лампасів, відсутність жінок, наша охайність — зворушували їх більше аніж будь-який складний інструмент, скажімо наше судно. Боганвіль справедливо вважає, що оті люди сприймають «chefd’oeuvres de l’industrie humaine, comme ils traitent les loix de la nature, et ses phe’nonomenes».