Борис Пахор - Важка весна

Його поцілунок легенько зняв вологу з її грудей; він усе ще тримав її на руках і відчував, що, всупереч усьому, бути людиною — прекрасно.

— І через це в тебе завжди таке запорошене взуття, — сказав він.

— Ти помітив? Від тебе справді нічого не приховаєш.

— Нічого, що стосується моєї малої.

— Авжеж, — усміхнулася. — А старий віслюк хай стовбичить на дорозі.

Тими днями панна Жільбер переселила його до кімнати з двома ліжками в кінці коридора. Заради Іва Дельбо з поважної міщанської паризької сім’ї. Щоб правив йому за товариство. 16-й чи 17-й паризький округ. Але симпатичний хлопець. Невисокий, тонкий, швидкий, із продовгуватим дівочим обличчям і густим, майже світлим волоссям. Зовсім не нав’язливий. Лежить навзнак на розісланій постелі, лівою ступнею впершись у ліжко, праву перекинувши через ліве коліно. Весь час захоплено читає. Лише іноді під час читання вийме з футляра крем і змаже губи. І хоча губи мають колір невинності, і ця процедура з кремом дівчача, його рухи при цьому недбалі; ніби він механічно виконує лікарський припис, ніби його мужніння вже опирається цьому, але він усе ще перебуває в полоні правил і звичок обраної атмосфери. Він схиблений на своїх книгах про кінематограф, і це помітно сприкрює життя Дельбо-батькові; той хотів би бачити сина на факультеті, синові ж той факультет, як торішній сніг. А батько тепер стривожений отією розмитою плямою на вершечку синових легенів, тоді як син у цей час насолоджується своєю свободою, задоволений і радісний, немов ідеться про вдалу витівку.

У неділю прийшов пан Дельбо-батько, і видно було, що йому незатишно у вузькій кімнаті. Схоже на те, коли небажаний гість розуміє свою невчасність. Але водночас здавалося, ніби існувало розгалужене невидиме павутиння між сином, батьком і доктором Дюкуромом, який прийшов із ним. Високий, уже немолодий пан Дельбо мав при цьому неспокійне, згірчене обличчя, яке мають ображені дратівливі характери, що вже хиляться до нервової хворобливості. Щоправда, він увесь час пам’ятав про правила вишуканої гідності, але його очі критично оглянули кімнату, а його погляд супроводжував ледь помітний механічний рух плечей.

Найцікавішим був візит доктора Лебона.

Тридцятип’ятилітній, високий, одвертий і водночас тактовний, ладний щомиті щиро розсміятися, але водночас стриманий у поведінці. Говорив голосом то оксамитово-м’яким, то по-чоловічому глибоким, з помітним прагнення, аби те, що він скаже, було зрозумілим для слухача. Це були переважно розповіді про чудернацтва його душевно неврівноважених хворих, але у звукові його голосу не вчувалося самозамилування. Свого молодого приятеля Іва він знайомив із свіжими враженнями і зазвичай був у доброму гуморі.

Так оточення Радка Субана зовсім змінилося, хоча він переселився лише з одного кінця коридора в інший. Але це було варте того і через юнака, і особливо через доктора Лебона. Через його гідність, його особливе ставлення до письменників і книг.

Хлопець має щастя, думав собі він, бо вони — мов товариші, хоча хлопець і звертається до нього на «ви», Лебон знайомить його, як поціновуваного товариша, з фільмом, що його бачив у кіноклубі, зі змістом статті, підготовленої для часопису, в якому кілька місяців тому опублікував статтю про неврози під час війни. Ів мав щастя, що й казати, бо про таких друзів людина завжди мріє. Про таких, які тобі рівні або ж переважають знаннями, але не нав’язують свою думку, які вміють слухати, бо це ознака найбільшої зрілості. І скромності. І та скромність не є результатом навченої доброчесності, а, як у Лебона, є щирою, уважною, майже допитливою цікавістю до окремішності в значенні іншого. Заздалегідь відчута радість з приводу нових відкриттів і нових хвилювань.

Але, незважаючи на цю безсумнівну привабливість, вони антиподи, думав Радко. Може, передусім, через м’якість його щік, що ніби й схильні до повноти, та зовсім не повні. Щось попівське є в його рисах рота, і те враження підсилює залисина, надто гладенька і світла як для такого ще молодого чоловіка. Взагалі-то її можна було б сприймати лише як дуже високе, надто відкрите чоло, зверху і по боках обрамлене гарно зачесаним волоссям; але той напомаджений зачіс змінював і сенс високого чола. Особливий чоловік, ось так. Усупереч міцній і прямій поставі, якось надто мало чоловічий, і коли він собі намагався уявити жіноче тіло поруч із цією поставою, то не бачив його , не міг уявити це тіло в його обіймах. Немов усього його позначає неясна відчуженість від світу, що, здається, не є плодом вільної обітниці, а якимось відблиском із далини. Може, він помиляється, бо ніде, ні у вживанні слів, ні в оцінюванні книжок, фільмів і особистостей хворих у Лебона не відчувається ані натяку на якусь вузькість чи пуританство; іноді навіть навпаки. Але й міцне слівце з арго не здатне змінити загального враження; і, врешті, чому б йому не бути прикладом особистості, яка у своїх висловлюваннях час від часу зіслизає з гідного рівня для того, щоб у такий спосіб врівноважити свою неймовірну чистоту?