Борис Пахор - Важка весна

— Aufstehen! [9] Вставай! (Нім.).

— Мовчи! — обурився хтось.

Жуль зробив розлючене обличчя.

— Aufstehen! Los, Mensch! [10] Вставай! Давай, чоловіче! (Нім.).

— Заткни пельку, потворо, — хрипло сказав Йойо; посунувся на лежакові, так що сухі пружини заскрипіли. Його тіло було, мов тіло важкоатлета, а коли закашляв, мусив, як-от тепер, діставати з-під узголів’я коробочку з пап’є-маше. — Стягніть його з лежака! — гукнув потім.

— Є три речі, які людині конче потрібні, — задумливо й поволі сказав Жуль. — Лише три.

— Комедіант! — весело закричав Йойо.

— Мовчи, — озвалися голоси до Йойо.

— Перша з головних істин — здоров’я. — Жуль мав вигляд капуцина, якого не зіб’ють з пантелику вмовляння невірних.

— Покажи! Покажи!

— Здоров’я маємо!

— Покажи! — І тераса сміялася.

Жуль зіставив ноги з лежака, взув капці, потім підвівся.

— Навіщо? — Він був серйозним. — Хіба хтось сумнівається?

— Столяру вже замовили скриню для тебе! — закричав Йойо. — Ха-ха-ха!

— Тихо, — загули лежаки, а водночас і засміялися з Йойо.

— Хтось сумнівається? — Жуль випростався, притиснув кулаки до грудей, як бігун, і швидкими пружними кроками пішов уздовж всієї тераси до кінця, потім знову назад.

— Арлекін! — весело загукав Йойо.

— Ось, будь ласка, і не соплю, — сказав Жуль. І знову крокував. Потім зупинився і постукав себе по грудях. — Ці легені здорові, — казав він, а його рука махнула в повітрі. — Першокласні легені, прошу вас!

А тоді на нього напав кашель, і його грудна клітка здригалася і корчилася, і знову було видно, яке низьке його праве плече. Він сів на край лежака і потягнувся за круглою коробочкою.

— Хто йде зі мною по його труну? — вигукнув Йойо, так що аж відлунювало в просторі.

— Це від диму, — зверхньо скривився Жуль. — Від цигарки.

— Це тому, що всередині у тебе все клекоче, мов у казані, в якому вариться квасоля, — сказав Йойо. — Ха-ха-ха.

— Друга важлива річ, яка йде відразу після здоров’я, дорогі мої, — це праця, — спокійним голосом сказав Жуль; сів на лежак і склав руки на колінах, набувши аскетично скромного вигляду. — Це теж маємо. — Повернув голову і святенницьким поглядом окинув довгий ряд лежаків.

Обличчя на них реготали, а він легко потирав руки і тримав голову набік.

Тоді медсестра відчинила скляні двері і вийшла на терасу. Сміх ущух через її несподівану появу на терасі, а її очі були збентежені.

— Підходьте, підходьте, — сказав Жуль.

— Тепер не знаю як.

— Підійдіть, я вам кажу. — Жуль був мов батько, якому неспокійно, бо донька боїться песика, але водночас його голос поблажливий до дрібної, маленької істоти.

— Послухайте, панно Жільбер, — озвалися лежаки.

Вона підійшла і зупинилася коло поручнів, щоб близькістю залізних прутів убезпечити себе від неприємностей.

— Третя річ — це кохання. — І Жуль запитально глянув на неї, немов відповів на її питання.

— Не розумію, — прошепотіла Жільбер. Потім повернула голову і глянула на лежаки.

— Це три головні істини, — підтвердили хворі і змовницьки посміхалися.

— Не розумію, — впевненіше сказала медсестра. — Про що мова?

— Не знаєте, як із коханням? — І Жуль був серйозний, навіть трохи пригнічений, немов завинив перед тією, яка не знає такої важливої істини.

— Поясни їй, Жуль! — вигукнув Йойо.

— Це так. Десятки тисяч колишніх полонених, тобто нас, подали заяви на розлучення.

Говорив поволі, навіть надто тихо, а інтонація його голосу мала у собі щось погрозливе; саме тоді, коли його голос понижався, здавалося, що він ніби аж засичав.

Медсестра ледь помітно переступила з ноги на ногу; розгорнула лікарняні папери, які тримала в руці.

— Які ви песимістичні, — сказала нерішуче.

— Знаєте, скільки коштує розлучення? — запитав Жуль і сягнув по листок паперу до внутрішньої кишені жакета.

Але вона повернулася і поспішила до виходу.

— Почекайте. Я покажу вам папери! — загукав Жуль. Але вона вже відчинила стулку дверей і зникла.

Жуль знизав плечима і, коли клав папери назад у кишеню, сам до себе сухо посміхався.

— Оту німку я б собі хотів! — вигукнув Йойо. — Хіба я тобі не казав: «Жулю, клюкни її, бачиш, вона чекає?»

Роберт вигукнув:

— Добре тобі, ти нежонатий!

— А якщо повернешся додому і побачиш, як оті бідолахи, що твоя жінка пішла з іншим? — сказав Йойо. — І що ти на додачу ще й приніс Кохові палички з собою?

— Не схотіла подивитися на папери, — сказав Жуль сам до себе і насупився.