Антон Мухарский - Після злучення тварина сумна

«Швидше давайте ложі, бо у нас поранений!» — з такими словами один з беркутівців забіг до лікарні, тоді як інші були біля УАЗика.

Коли ж ложі було подано, то із заднього сидіння автівки у непритомному стані вони вивантажили і поклали на них... кого б ви думали? Вже добре знайомого вам Саньку Гордієнка!

— Що там у нього? — запитали майже разом головлікар та черговий хірург, коли непритомного Саньку завезли у прийомне відділення.

— Вогнепальні поранення від АКМ у шию, здається, ногу і спину, але крові небагато...

— Наскрізні? — головлікар нахилився, намагаючись побачити характер поранень... — фу, як від нього рибою тхне! Де ви його знайшли, у болоті?

— У шию і праву ногу наскрізна, а під лопатку... хрін його знає...

— Теж наскрізна... оно вихідний отвір... — вказав головлікар (затятий мисливець) на маленьку цятку із зовнішнього боку чорної заляпаної риб'ячим слизом адідасівської олімпійки, Марино Олексіївно, — звернувся до медсестри, — зателефонуйте у Київ у військовий шпиталь і скажіть усі вихідні данні на двох пацієнтів, хай готують операційні. Василині накажіть дати оцьому (лікар вказав на Сашка Гордієнка) все те саме, що й попередньому пацієнту, тільки вже в машині. Нехай готує розчини... Іване Петровичу, — звернувся до хірурга, — ми з вами їдемо, давайте збирайтеся... Вантажимо обох у машину і в Київ у військовий шпиталь, і що швидше, то краще...

— Так машина ж одна! — спробував зауважити хірург, який завжди жалівся на нестачу матеріальної бази лікарні.

— Нічого, якось помістимось!

Коли ж хвилин за сім карета швидкої допомоги у супроводі «Беркуту» чкурнула на Київ, у дворі лишилися стояти двоє звичайних ментів, які приїхали на УАЗіку.

Закуривши, до них повільно підійшов лікарняний сторож і, прокашлявшись, обережно так запитав: «Хлопці, а що сталося?»

— Та хєрня якась! — знизав плечима один з ментів, — оце ж, прости господи, близько третьої ночі оголосили «Перехват» і дали наводку на сірий чи зелений УАЗ 01... скільки там? — запитав у товариша.

— 666 Че-Ел... — відповів той, затягуючись цигарчаним димом.

— Отож... а десь години близько півп'ятої, коли тільки почало розвиднюватись, з-за повороту на Липовий Скиток, той що у Данилівці, вирулює те авто, яке «Беркутівці» зупиняють. А там двоє «хе-хе» рибалок, напівп'яних, а в машині повно риби, мисливська рушниця, набої, снасті браконьєрські... Опа! Ідіть сюди... Поклали мордами на землю, наручники вдягли, поки те та се, мовляв, ви, хлопці, «попали», бо на вас є наводка, що ви людині у сраку пляшку від пива засунули та й розбили її там, а ще тисячу баксів у нього увели і кинули здихати в полі... А де третій питають? А тут і третій з машини вискакує... у рибі, бач, заховався, і як шмальне у «беркутівців» з обрізу, добре, що просто шротом дрібним, а не картеччю чи кулею, та й то мимо, так, що ніхто не постраждав, та й утікати... Ну то з АКМу дали чергу і по ньому, хотіли по ногах, а воно ж угору задирає, як стріляєш, тому! вийшло, як вийшло. Завалили, карочє... Бачать, а то Санька Гордієнко, якому справу про отого мєнта з Калинівки шили, якого хтось цієї зими по голові кийком угрів. Карочє, добігався... Тепер йому як мінімум років сім-вісім світить...

— Ага, якщо виживе...

— Та виживе, виживе... — роздягнувши «стріляного», обдивившись рани і вштрикнувши йому в руку катетер, хірург Іван Петрович був певен, що той виживе, звичайний больовий шок і легка контузія. Крововтрата невелика, кулі пройшли навиліт, шийна артерія не зачеплена, ото хіба що легеня «прошита» у нижній долі, так то не смертельно, ще б трохи нижче і зачепило б печінку, ото б була проблема, а так, тиск трохи впав, чорт його знає, може і є внутрішня кровотеча, але невелика, так що я думаю виживе... Хоча...

Карета швидкої у супроводі машини Васильківського «Беркуту» із увімкненими сигнальними ліхтариками, але без сирени неслася в бік Києва. За вісім хвилин проскочивши відстань від Глевахи до міської смуги, машини увірвалися в столицю і помчали порожніми на цей час вулицями найпрекраснішого в усьому світі міста, що, занурене у міцний передранішній сон, у буйній своїй червневій красі розкинулось по обидва береги вкритого туманом Дніпра.

Саме о цій порі доспівували свою третю за ранок пісню горласті півні по всій Україні. Але найголосніше виводив своє «ку-ка-рі-ку» видатний забіяка із Плисецького — вогняно-червоний Жора.

Сонце вже показало з-за обрію густо-рожевий, полум'яний диск і піднімалося з того боку нашого пишного краю, де несла свої води швидкоплинна Десна. Від його ще зовсім лагідних, теплих променів розбігалася, тікала навсібіч різна сатанинська наволоч.