Іолана Тимочко - Перший спалах

— Ти про що? — Андрій стріпнув головою, відкидаючи з лоба пасмо волосся, що впало йому на очі.

— Ти лускав ті рівняння, ніби якісь горіхи! — ошелешено сказала вона, чомусь не знаючи, куди подіти свої руки. — Я за ввесь урок розв’язала тільки дві штуки, і то у другому щось наплутала! А ти!.. Знаєш, я такого ще не бачила!

— Чого не бачила? Та вони ж не дуже важкі!

— Хм... Я б так не сказала! — підключилася до розмови ще одна з відмінниць. — Останні два, якщо я не помиляюсь, узагалі взяті з завдань обласної олімпіади! Брат там був минулого року... Не розв’язав.

— Що? — тупо перепитав Андрій.

Тут із натовпу вийшов однокласник, через якого й почалась уся ця катавасія. Він розуміюче подивився на Андрія і по-дружньому поплескав його по плечу.

— Кажеш, це я щасливчик? — сказав він, усміхаючись. — А сам то...

І він зібрався було йти кудись, та раптом щось згадав і зупинився.

— А хоча ні! — він нахилився до Андрія і додав: — Ти не щасливчик! Ти — геній!

І запустив у сміттєвий кошик зіжмаканим аркушем з якимось малюнком. Андрій встиг розгледіти намальовану ручкою мордочку щура.

... Підліток , у повернення якого вже ніхто не вірив , повернувся додому і здивував усіх своїми новими здібностями.

Мешканець Прилісся Андрій Маковей перебував на канікулах у селі Огнієво. 17-го липня хлопець пішов з дому і не повернувся. Батьки забили на сполох наступного ранку. Ситуацію ускладнила сильна гроза з вітром, що пронеслась напередодні, повністю відрізавши село від електропостачання. Мешканці села разом із бригадою МВС-ників, що прибула ліквідувати завдані негодою збитки, протягом кількох годин прочісували ліс поблизу села. До пошуків приєдналися кінологи з вівчарками. На жаль, хлопця так і не знайшли.

Та через два тижні сталося неймовірне: Андрій повернувся. Численні медогляди у районній та обласній клініках підтвердили, що хлопець абсолютно здоровий. Але...

Всі, хто добре знав юнака, в один голос заявляють: нашого Андрія підмінили! Хлопець став іншим, більш замкнутим у собі і — що найдивовижніше! — у нього зненацька розкрилися здібності до математики. Тепер Андрій з легкістю розв’язує найскладніші задачі і займає перші місця у шкільних олімпіадах і конкурсах. А до того, як сказала нам вчителька, що вже 7-й рік поспіль викладає цю дисципліну в його класі, він ледве витягував на трійку...

Що ж стосується самого Андрія, хлопець відмовляється коментувати цю ситуацію. «Я не знаю, що зі мною трапилось, можу тільки з упевненістю сказати, що нічого протизаконного не зробив» — єдині слова, яких ми добились у відповідь на всі наші запитання. Ходять чутки, що хлопця уразило блискавкою, однак їх правдоподібність підлягає сумніву. Ураження, які зазвичай отримує постраждалий, вимагають негайної госпіталізації. Медики не виявили жодних відхилень у здоров’ї потерпілого.

Андрій Маковей продовжує жити так, як і раніше. Однак у його справі досі триває слідство. Де він пропадав цілих два тижні? Що спонукало хлопця піти з дому на такий тривалий термін? Що сталося насправді у той страшний грозовий день? Поки що ці питання залишаються без відповіді.

Осінь поволі вступала в свої права. Ранки стали холодними, а дощі — затяжними. По небу потягнулися довжелезні пташині ключі. Нещасні птахи, покидаючи рідні землі, безупинно кружляли над містом і сумовито кричали, аж поки їхній крик не поглинав ранковий туман.

На Андрія все частіше нападали приступи якоїсь незрозумілої меланхолії. Якщо раніше він віддавав перевагу гучному, веселому товариству, то тепер його постійним супутником стала самотність. Він уникав людей, частенько блукаючи містом наодинці. У випадкового спостерігача могло би скластися враження, що хлопець чогось шукає, та чомусь ніяк не знайде.

Батьки у поведінці Андрія не вбачали нічого дивного. Мати вважала, що син просто дорослішає і з недоробленого підлітка перетворюється у серйозного юнака. Батько, дізнавшись про історію в школі, з гордістю заявив, що завжди вірив у приховані таланти сина. Що ж до змін у характері хлопця, то він був упевнений, що це якось пов’язано із подіями в лісі.

А потім Андрієві почали снитися сни...

Того дня Андрій повернувся додому під самісінький вечір. Забіг на кухню, перекусив шматком хліба з маслом і запив холодним чаєм.

— Краще би млинців загрів! Я їх що, для себе пекла? — обурено спитала мама, побачивши на столі надкушений бутерброд. — Ще шлунок зіпсуєш цією сухом’яткою...