Іолана Тимочко - Перший спалах

— Чого одразу — до директора? Ми ж не зробили нічого поганого! — обурився хлопець.

— Хіба я вас у чомусь звинувачую? — з награним здивуванням підняла брови Марія Петрівна. — Та не доведи Господи до такого! Просто правила створені для того, щоб їх дотримуватись! А ви цього явно не робите! А тепер — будьте такі ласкаві — покиньте аудиторію і не заважайте мені проводити урок!

Діма понуро поплентався геть із класу.

— Вас, Лещук, це також стосується, — додала вчителька, скоса зиркаючи на Мишка. — І закрийте нарешті рота, бо, чого доброго, ще й мене проковтнете!

Андрій зневажливо пирхнув.

— Слухай, вона взагалі вміє говорити по-людськи? — запитав він у сусіда по парті. — Чи тільки пафосними шаблончиками? Чесно, обблюватись можна.

Марія Петрівна одразу ж перевела погляд на нього.

— Ви теж хочете провітритись?

— Ні, дякую! — відповів Андрій, а тоді додав ущипливо. — Хоча пропозиція, звичайно, крута.

По класу прокотився смішок. Та Марія Петрівна не звернула на це жодної уваги.

— Шановний пане Маковей, цей пафос вам личить не більше, ніж сідло корові! — відрізала вона. — Тому будьте такі ласкаві, перестаньте викаблучуватись!

За першою партою хтось тоненько захихотів. Мабуть, Оксана або Маша. Таких підлиз і вискочок ще світ не бачив. Андрій нічого не відповів, тільки роздратовано завовтузився на стільці. Шукаючи, на кому зігнати злість, штовхнув ліктем сусіда по парті, на що той відреагував доволі голосним «Відвали!».

— Не ний! — гаркнув на нього Андрій.

Марія Петрівна почекала, поки клас нарешті втихомириться, а тоді ще раз поправила окуляри і взялась виводити щось на дошці.

— Тема сьогоднішнього уроку — «Логарифми», — сказала вона, прискіпливо оглядаючи клас. — Всі записали?

Не дочекавшись відповіді, продовжила:

— Запишемо визначення. Отже, число «ікс» називається логарифмом числа «а» з основою «єн», якщо «єн» у степені ікс дорівнює...

Та тут хтось вдарив Андрія по потилиці. Від несподіванки він випустив ручку, і вона тихенько покотилась під стіл.

— Що таке? — роздратовано спитав Андрій, побачивши самовдоволену пику Ігоря Вітовського.

— Ти бачив вчорашній матч? — схвильовано поцікавився той.

— Ну так, бачив.

— І як? Бо я додивився тільки до другого тайму. А тоді прийшла мама і спалила, що курив у туалеті.

— Ідіот, — фиркнув Андрій. — Не міг на балконі подиміти?

Ігор похнюпився.

— Я затупив. Місяць без кишенькових грошей. Так батько вирішив... А я ж хотів дівчину в кіно запросити...

І він став червоний, як рак.

— Що? Кого? — Андрій зайорзав на стільці. — Ти серйозно?

— Так, — коротко відрізав однокласник і приклав пальця до вуст. — Тільки не кажи нікому, будь ласка, бо не дай бог, дівки почують та й рознесуть по всій школі! А я б цього, знаєш, не хотів...

Ігор був диваком і скромником, яких не бачив світ. А ще дуже боявся дівчат. Як вогню.

— Невже Олеся? — по-змовницьки підморгнув сусідові Андрій і разом зі стільцем підсунувся ближче. Для нього не було секретом, що Ігор ще з молодших класів сохнув за милою білявочкою з паралелі.

— Тссс! Тихіше! — зацитькав Ігор, червоніючи ще дужче. — Ти не повіриш, але... Я таки наважився запросити її на побачення!

— Офігіти! — захоплено вигукнув Андрій і поплескав друга по плечу. Той знітився і почервонів, цього разу — по самісінькі вуха.

— Цілий вечір говорили... Ніколи б не міг подумати, що вона така класна! І в футбол ганяє по вихідних!

— Олеся? В футбол? — Андрій скептично зиркнув на друга. — Може, вона просто тебе кадрить?

— Не думаю, — прошепотів Ігор, загадково усміхаючись. — Виявляється, її навіть в міську дівчачу команду запросили... А ще вона збирається стрибнути з парашутом, як тільки 18 виповниться! І мене з собою запрошує!

Андрій не надто добре був знайомий з Олесею — цією хворобливою, але доволі симпатичною дівчиною з паралельного класу, однак по її вигляду ніколи б не сказав, що вона належить до людей, котрі люблять активний відпочинок. Зазвичай такі особи, як вона, бояться усього на світі, особливо мишей, ковзанів і роликів, тоді як найвищим своїм досягненням вважають хіба що приборкання велосипеда.

— Ого! Слухай, та вона в тебе шикарна! Ти щасливчик! — захоплено вигукнув Андрій, зовсім забувши, що сидить на уроці.

— Маковей! — раптом пролунало над головою. Андрій обернувся і побачив перед собою розгніване обличчя Марії Петрівни. — Маковей, може, проведете замість мене урок? А то, як я бачу, ви уже все знаєте!