Іолана Тимочко - Перший спалах

Вчителька, схоже, припинила вважати його божевільним. Тепер їй здавалося, що Андрій просто з неї глузує. Це було близько до істини.

— Маковей, або ви замовкнете нарешті, або я зараз же відправлю вас до директора! — і вона загрозливо помахала на нього пальцем.

Почувши про таку перспективу, Андрій узяв себе в руки і спробував заспокоїтись.

— Маріє Петрівно, а ще простішого завдання ви мені запропонувати не могли? — сказав він із нотками обурення в голосі. — Та тут навіть п’ятикласник скаже, що ікс дорівнює трьом!

— Відповідь неправильна, — автоматично промовила викладачка, навіть не почувши толком, що він там сказав. А тоді до неї чи то дійшло нарешті, чи то просто увімкнулась якась кнопка, що відповідає за здоровий глузд, та вона раптом здивовано кліпнула і, зробивши паузу, перепитала: — Вибачте, що?

— Ікс дорівнює трьом! — повторив Андрій, роздратовано закочуючи очі.

Марія Петрівна підійшла до дошки і втупилась у рівняння, а тоді взяла зі столу чистий аркуш і почала щось шкрябати на ньому.

— Те-екс, тут... так... корінь з ікса...плюс вісім...поділи-ти на два в степені ікс...помножити на сім...— бурмотіла вона, виводячи на папері якісь закарлючки. Закінчивши писанину, вчителька відірвалась від аркуша і витріщилась на Андрія.

— А таки справді три! — зачудовано сказала вона, підозріло прицінюючись до нього. — Скажіть чесно, ви підгледіли відповідь?

— Та ні, — відповів Андрій, ображений її поведінкою.

— Отже, вам хтось із класу підказав, а я не почула... Маріє! Оксано! Ваша робота? — і вона зиркнула на переляканих відмінниць.

— Н...н..ні, — відповіла одна з дівчат, затинаючись. — Ми й самі ще не розв’язали!

— Хм... — учителька явно почувалась загнаною в глухий кут. Вона ще якусь мить продовжувала щось обмірковувати, а тоді знову перевела погляд на Андрія. — Поясніть, будь ласка, хід ваших думок!

Схоже, найбільше її спантеличувало те, що Андрій не зробив жодного запису. Жодного розрахунку не красувалося на дошці, жодної формули не було виведено.

Але Андрій ні на мить не завагався. З грайливою усмішкою на лиці він пояснив кожнісінький крок свого розв’язку, при чому зробив це так, що його зрозумів навіть останній двієчник.

— Дивовижно! — видихнула Марія Петрівна, коли він нарешті закінчив пояснювати. — Навіть не так... Я б сказала, блискуче! Справді блискуче! Ви що, влітку займалися?

— Та ні, — знизав плечима Андрій, не зовсім розуміючи, чого вона так вчепилася до цього дурнуватого рівняння. Воно, звичайно, не на дві дії, але й суперскладним його теж не назвеш.

— Це дивовижно... Фантастично! Блискуче! — бубоніла Марія Петрівна, риючись у купі якихось паперів. — Ага! Ось де воно... Знайшла нарешті! Ану спробуйте розв’язати!

І вона подала хлопцеві аркуш з наступним рівнянням. Андрій знизав плечима, зосередився — і почав уявляти, як щур принюхується до ніг вчительки. Цього разу перед очима вималювалось щось схоже на «-23а». Далі почався танець сріблястих циферок, ниточок і шнурочків... Він записав відповідь, а тоді, на прохання вчительки, пояснив розв’язок. Марія Петрівна запропонувала йому ще одне завдання, а тоді ще одне, і ще... І кожного разу ситуація повторювалась. Щойно він дочитував завдання до кінця, як відповідь одразу ж з’являлась перед очима. Щур у його голові вже перегриз все, що міг, і тепер ласував класним журналом.

— Надзвичайно! — захоплено сказала вчителька після чергового рівняння. У її очах він помітив щось схоже на суміш глибокого захоплення, пошани й...побожності?

Андрій окинув очима клас — і побачив, що всі зачаровано дивляться на нього. Кілька людей сиділи з відкритими ротами — так, наче угледіли щось, гідне великого здивування.

— Який здібний хлопчина! — говорила Марія Петрівна, сплескуючи в долоні і не зводячи з нього очей. — Та вам...

Її перебило гучне дзеленчання дзвоника. Андрій полегшено зітхнув. Його щур покінчив з журналом, струбив парочку зошитів, перекинув відро зі сміттям і тепер шукав, що зжерти ще. Андрій порадив взятись за ніжки стола. Щурові не сподобалось.

— Перерва! — заверещав хтось із хлопців і налякав щура. Той блимнув очицями, труснув хвостом і чкурнув під батарею.

Як тільки Марія Петрівна вийшла в коридор, всі одразу зірвалися з місць і навперебій кинулися до Андрія.

— Що за спектакль вона тут улаштувала? — поцікавився Андрій, оточений тісним колом однокласників.

— Спектакль? — здивовано перепитала одна з дівчат-заучок. — Я думала, це ти нам поясниш!