Алла Рогашко - Її сукня

Відповіді не було.

Поволі втихомирюючись, спробувала зосередитися. Отож. Що це може бути? Замислилась. Усі ці зміни подій і настроїв відбувалися досить швидко й ніби повільно водночас, мовби хтось мимоволі перемикав кадри зі слайдами всіх можливих емоцій і відчуттів. Сум-радість-ностальгія-піднесення-умиротворення-небезпека-спокій-страх-недовіра-бéзум. .. Направду їх було безліч усіляких! Не встигала оговтуватися від зміни цього плетива почуттів, цього хаосу подій. І все начеб знайоме їй, близьке, схоже на… Ї ї власні думки?! Але водночас усе відбувалось мимоволі, вона зовсім не прагнула цього! Що ж це?!!

«ці так звані „подорожі“ відбуваються з тобою щодня, ти просто не звертаєш на них уваги…» — вирішив підказати хтось тим самим приємним жіночим голосом.

«не розумію, та поясніть же мені, що відбувається?! де я?!»

Утративши нитку власних міркувань і чекаючи відповіді, знов загубилась у хаосі. А відповіді знову не було.

Гаразд. Подумає сама…

Швидко крокуючи у напівпітьмі лабіринту, напружено міркувала. Отже, якщо це її думки, в яких присутня реальність і фантазія… те, що трапилося з нею в минулому, і певні позасвідомі припущення того, що могло би чекати на неї в майбутньому, то… невже це… Але ж не може вона потрапити у власну підсвідомість!

«чому ні? хіба це так складно, особливо в цьому проміжку часового простору, у якому перебуваєш тепер?»

«то я потрапила у власну підсвідомість?!!»

«це лише крихітний її інтервал, мізерний проміжок, в якому ти опинилася, дослухавшись до себе, насправді підсвідомість така ж безмежна і неосяжна, як і Всесвіт; у ній так само легко загубитися і надто складно осягнути, це, певним чином, хаос у гармонії і гармонія в хаосі… Її швидкість не може зрівнятися навіть зі швидкістю думки, тому так важко буває почути її — часто вона просто пролітає повз, щоправда, зрідка, всього лиш на якусь майже невловиму частку секунди її ще дрібніші часточки зависають у просторі, тоді й можна за них ухопитися, якщо докласти певних зусиль… та іноді це буває й небезпечним, людина може збожеволіти, коли, вхопившись за такі часточки, занадто уважно вслухається в них, надто довго перебуватиме під їхньою владою, звісно, все це стосується земного часового простору, тут все інакше…»

«хто ви?»

«це ж ти»

«як?., я що, сама із собою розмовляю?!»

«це — голос твоєї інтуїції…»

Ніла дослухалася до голосу, впізнала його, і зрештою відчула гармонію в хаосі, пропустивши обидвох крізь себе й на мить прозрівши, наче з глибокого сну. З кожним кроком уперед мозок очищувався від усіх думок, спогадів, мрій, аж доки не став абсолютно чистим, як неозорість, з якої ввійшла сюди. Мовби пройшовши крізь невидимий фільтр, відчула свободу і дивовижний спокій, надзвичайне, абсолютне замирення, якого ніколи не зазнавала дотепер; ніщо її не бентежило, не торкалося. То був стан, подібний до нірвани, й тривав коротко — всього лиш якусь неповну хвилину. А може, годину? Відчуття часу ж бо тут не було…

Раптом почула ритми. Вони кликали.

Час іти? Невже час іти? А як же треті двері?..

Ніла вже стояла у білій неозорості, поряд із трьома дверима. Ритми чулись усе гучніше.

Що за третіми дверима? Невже не дізнається?..

Ритми ставали все наполегливішими і раптом втямила:

належить повертатись. У треті двері входити не час. Принаймні поки що. За ними може бути те, що бачити і знати не можна, чи не варто саме тепер. Там може бути ВСЕ, що завгодно. Може, там її майбутнє? Чи якась небезпека? Чи бéзум, що заполонить розум через надмір інформації? Там — НЕВІДОМІСТЬ. Однак з’ясовувати поки НЕ ЧАС…

Озирнулась. За спиною темніло коло — вхід до круговерті, з якого линули знайомі ритми. Глянувши ще раз на треті двері й доторкнувшись дверної ручки, з жалем її відпустила…

Щоранку Леонід Прокопенко старанно підмітав біля порога своєї антикварної крамнички. Це був обов’язковий ритуал, котрий не виконувався ним хіба за надто кепської погоди, коли з неба лляло як з відра; тоді, скрушно зітхаючи, відкладав його «на потім». Відтак дбайливо обтирав полиці з безліччю предметів старовини, котрі з учорашнього дня ще не встигали припорошитись пилом; з насолодою переставляв їх з місця на місце, викладаючи рівненькими рядочками, мало не дихаючи, немов боячись порушити ту невидиму магічну ауру, котру дуже гостро відчував усіма фібрами своєї душі.