Алла Рогашко - Її сукня

Почуття провини стискало груди: все ж трапився він їй у скрутний період і добряче підтримав. Що тепер?.. Відмовитися від Сашка вона не може. Якщо вибирати між пристрастю і теплом, вона однозначно вибере тепло. Денис аж іскриться відвертою пристрастю і жагою тілесних насолод. Від Сашка натомість віддає спокоєм і теплом, хоча й відчувається внутрішня пристрасть, яку він не демонструє, тамує в собі. Лише очі його про все розповідають, дуже красномовно…

Нічого розважливого так і не надумавши, вирішила покластися на волю випадку. Що має бути — те буде, доречні слова мусять знайтися у ході розмови.

Схоже, Денис був готовий до такого розвитку їхніх стосунків, бо не надто здивувався її обережним спробам підвести розмову до цієї делікатної теми.

— Я ж не дурний, Ніло. Я все зрозумів, — він старанно протирав склянки для коктейлю і поглядав на неї з-під лоба.

— І давно ти зрозумів?

— Від самого початку, ще коли сталась та аварія під твоїм вікном. Ти відразу змінилася, хоча й намагалась вдавати, нібито все так само. Але я ж тебе відчуваю, сонечко. Я все відчуваю, тому… справді чекав, що одного дня ти мені про це скажеш.

— Ображаєшся на мене?

Денис відставив протерту склянку і стиснув у руці серветку.

— Ти ж не думаєш, що я танцюватиму від радощів? Але світ не перевернувся. Хоча нам збіса добре було разом. Шкода, що все закінчилось. Такі закони життя. Все рано чи пізно закінчується. Все! Ти мала рацію: винятків не буває. Як би прекрасно не було в нас із тобою, але… нічого не вдієш, сонечко.

— Принаймні я рада, що ти все розумієш.

Денис узяв чергову склянку і заходився її протирати.

— Коли зустрічаються фатальна жінка і фатальний чоловік… Зрештою чого ще було чекати від такої пари… Спалахнули в прекрасному пориві та й швидко перегоріли… — резюмував.

Ніла схилила голову. В пам’яті зринали миті, коли вони були разом. Це було… як цвітіння ехінопсиса — до запаморочення красиво й надто коротко. Але по-іншому вона не могла. Мусила зробити вибір…

Денис Паньків із посмішкою дивився на двері, що зачинились за Нілою. Яка ж ти дурна, дівчино! Яка ж дурна! Тобі цікаво жити в ілюзіях, у вигаданих світах і тому подібній маячні. Знаєш, спершу навіть цікаво було спостерігати за розвитком того безглуздя, в яке ти сама себе свідомо занурила. Але, чорт, усьому мають бути якісь межі!

Як добре, що ти першою заговорила про розрив, бо довго я би цього не стерпів. Постійні балачки про безглузді сни, про цей триклятий роман, якісь дурнуваті перипетії, а я ж просто хотів з тобою гарно проводити час!

Шкода, що така юна дівчина, з таким прекрасним тілом і симпатичним личком має в голові такі химерні заморочки. Замість того, щоб радіти життю, насолоджуватися, ти висмоктуєш із пальця якісь проблеми, невпинно вигадуєш божевілля і живеш тим усім. Не дивно, що той хлопчина, як же його… — Славік, здається? — тебе кинув. Хто ж таке може витримувати?!! Хіба такий самий ненормальний, як ти!

Думаєш, отой нещасний, до якого ти побігла тепер, довго з тобою панькатиметься? Та він утече від тебе через тиждень, аби лиш ноги його несли, бо, я так зрозумів, він не дуже ходячий… Ти завантажиш його своєю істеричною маячнею по саме горло, і терпець його увірветься, як уривався мій.

Гадаю, іспит на ідеального чоловіка я склав. І склав, слід зауважити, з відзнакою, адже ти нічого не запідозрила, ні на мить не засумнівалась у моїй порядності та чесності. І то є добре. По-перше, потішилось моє чоловіче самолюбство. Та й тобі, що там казати, теж ліпше. Ти ж так любиш ілюзії… Жити без них не можеш! Тож живи собі в них далі, на здоров’я! Тому й не сказав тобі усього цього ! Щоби зберегти їх. Себто, для твого ж блага.

Бачиш, я — нормальний, чемний чоловік, а не гімназистка, яка провалює іспити!

Задум нового роману спав на думку після болісної розмови з Денисом. Вона напише про Кохання. Чому ні? Кохання не може бути банальним. Це вічна тема, яку митці оспівують століттями. Тим паче, відчула справжнє натхнення — світле і радісне. Мабуть, нові почуття, що нестримною хвилею розхлюпували в душі приємне щемливе тепло, так подіяли.

Досить одержимості, містики! Жодного натяку на злий фатум! Воліла чогось піднесеного, втішливого і лагідного, як… почуття до Сашка. Тепер сама керуватиме сюжетом, героями. Якщо це можливо, звісно, бо попередніми керувати не могла: вони жили своїм життям на написаних нею сторінках. Принаймні коли жили…