Хеннинг Манкелль - Італійські черевики

За допомогою багра та дошки як важеля мені вдалось розхитати і спустити човен у воду. Багром я виштовхав його до пірса і причепив свою маленьку плоскодонку за корму. У човні був стартер, але, звісно ж, коли Сіма сідала в човен, то ключа в неї не було. Вона завела мотор за допомогою шнура, тож я зробив так само. Мотор завівся за четвертим разом. Пропелер та привід не були пошкоджені. Я відплив від пірса і націлився на два острівці, що називаються Зітхання. Поміж острівцями утворився природний причал, невидимий зусібіч. Там я міг тимчасово прилаштувати вкраденого човна.

Історія назви острівців Зітхання дуже суперечлива. Янсон стверджує, що колись давно тут жив мисливець на птахів Моссе. У нього була звичка зітхати щоразу, коли він влучав у гагу. Тож назва островів походить від зітхань Моссе. Не знаю, правда то була чи ні. На моїй морській карті ті острівці безіменні. Але мені подобається, що суворі скелі, котрі здіймаються з моря, називаються Зітханнями. Інколи здається, що дерева шепочуть, квіти бурмочуть, ягідні кущі мугикають невідомі мелодії, а кущі шипшини у щілинах скель позаду бабусиних яблунь добувають прекрасні звуки з невидимих інструментів. То чому ж скелі не можуть зітхати?

Я витратив майже годину, щоб добратись на своїй плоскодонці назад до пірса. Того дня довелось відмовитись від ранкового купання. Я піднявся до будинку. Сіма спала під коцом. Вона не змінила пози, відколи лягла. Водночас я почув плескіт Янсонового човна. Я спустився чекати до пірса. Віяв легкий північно-східний вітер, було приблизно п’ять градусів, і весна все ще барилась. У воді коло пірса блиснула і раптово зникла щука.

Того дня Янсон мав клопіт зі шкірою голови. Він злякався, що починає лисіти. Я запропонував йому звернутись до перукаря. Натомість він розгорнув вирвану з якогось тижневика сторінку і попросив мене прочитати. Це була ціла сторінка реклами якогось чудодійного засобу, що обіцяла моментальний ефект після нанесення рідкого препарату, в склад якого серед іншого входила лаванда. Я згадав про свою маму і сказав Янсонові, аби він не вірив у все, що обіцяють пишномовні реклами.

— Я хочу почути від тебе пораду.

— Я ж тобі вже її дав. Звернися до перукаря. Він, очевидно, знає про випадіння волосся набагато більше, ніж я.

— Невже в університеті вас нічого не вчили про облисіння?

— Мушу визнати, що небагато.

Він стягнув із голови шапку і нахилив голову, немов у раптовому вияві пошани до мене. Я не побачив нічого, крім того, що його волосся, як завжди, було густе, навіть на потилиці.

— Хіба ти не бачиш, як воно порідшало?

— Це природні вікові зміни.

— Згідно з тим, що написано в рекламі, ти помиляєшся.

— У такому разі замов ту мастику і втирай її в шкіру голови.

Янсон зім’яв газетну сторінку.

— Деколи я сумніваюсь, чи ти справді лікар.

— Принаймні я вмію відрізняти людей зі справжніми хворобами від поштарів із хворобливою уявою.

Янсон саме збирався відповісти, як враз його погляд змістився з мого обличчя і застиг на чомусь позаду моєї спини. Я обернувся. Там стояла Сіма. На руках вона тримала кицьку, а меч висів прив’язаний до її пояса. Вона мовчки всміхалась. Янсон аж рота роззявив. Через декілька днів увесь архіпелаг довідається, що до мене в гості приїхала молода темноока дівчина з розпатланим волоссям та самурайським мечем.

— Напевно, я таки замовлю той засіб для волосся, — люб’язно промовив Янсон. — Не буду більше тебе затримувати. Сьогодні для тебе пошти нема.

Він відплив від пірса. Я провів його поглядом. Коли я обернувся, Сіма вже подалась назад до будинку. Вона відпустила кицьку на горбку.

Коли я ввійшов, вона сиділа за кухонним столом і курила.

— А де човен? — запитала вона.

— Я переставив його в таке місце, де його не побачать.

— З ким ти розмовляв унизу на пірсі?

— Його ім’я Янсон, він місцевий поштар. І в тому, що він тебе побачив, нема нічого доброго.

— Чому?

— Він пліткар. Любить побазікати.

— Мені це байдуже.

— Ти тут не живеш, на відміну від мене.

Вона погасила цигарку об стару бабусину кавову тарілочку. Мені це не сподобалось.

— Мені приснилося, що ти сипав на мене мурашник. Я намагалася захиститись мечем, але лезо зламалось. І тоді я прокинулась. Чому в тій кімнаті стоїть мурашник?

— Тобі не обов’язково було туди заходити.

— На мою думку, це дуже стильно. Півскатертини вже зникло в мурашнику. Через декілька років він покриє весь стіл.