Остап Дроздов - №2

Приїхала швидка, забрала старого. Татів товариш домовився з медиками не фіксувати цю госпіталізацію як розбійний напад, натомість тато взяв на себе всі видатки на лікування пенсіонера. Той уже очуняв, розплющив очі і почав навіть щось розповідати, але тато його швидко забалакав, перевів тему і сунув у фуфайку гроші, призначені для курей.

— Поїхали до Маційовского, — скомандував татів товариш, відчуваючи свою вину за ексцес.

То був їхній спільний однокласник. Кончена тварюка, все життя в бандитизмі й рекеті, ватажок місцевих уродів. Він жив у гарному маєтку, з інкрустованими дзеркальними вставками в штукатурку, це був крик моди на початках моєї країни. Маційовский вийшов із будинку з цигаркою в зубах, мружачи одне око, в білій майці, розтоптаних капцях, худий, як дистрофік — до болю схожий на ексцентричних персонажів із фільмів Кустуріци. Вони щось пошепталися, поки я стояв біля брами, і тато діловито вийшов.

— А тепер — додому, — я відчув нотки полегшення в його баритоні.

Весілля вирішили не скасовувати. Протягом дня до нас кілька разів приїжджала машина з п’ятьма бритоголовими імбецилами. Тато давав їм гроші на заправку, і вони з форсом, видаючи звуки гальмівних колодок, їхали далі шукати викрадене авто. Так тривало півтижня, для мене завжди було загадкою, звідки в тата такі запаси банкнот. Усі попередні рази лисий водій просто опускав шибку і брав скручені в трубку гроші. Та цього разу все було інакше. Пацанва вийшла з машини, я ще ніколи не бачив табуна гіпопотамів так близько.

— Де? — по цьому татовому запитанню я докумекав: знайшли.

Обпершись обома руками об капот, вони щось пояснювали. Бритоголові поїхали, а тато розпрямився і закатав собі рукави. По цьому багатозначному жестові я зрозумів: екшн тільки-но починається. Перше, що тато зробив, — пішов на пошту, у відділ міжнародних дзвінків. Він викликав друга. Той мав привезти гроші — викуп за автомобіль. Пізніше я довідався, що орли Маційовского знайшли татову машину на межі з Закарпатською областю, і викрадачі готові були її віддати за певну винагороду.

З двома авіапересадками наступного ж дня, як штик, прилетів друг із грішми і пістолетом у кобурі. «Стрілка» біля машини була призначена на третю ночі. Звечора тато з грішми і друг зі зброєю вирушили в сусідню область. Увесь цей ґанґста-сюжет цілу ніч тривожив мій спокій, аж коли під ранок, коли ще навіть перші півні не роздуплилися, я почув приємне деренчання мотору біля будинку. Наречена спала, як убита, хоча її вікна виходили саме на вулицю, а я в одних майтках прибіг до сіней.

Тато не скидався на щасливого власника повернутої машини. Він був ладен голіруч розпороти живіт акулі і вийняти звідти всі скарби підводного світу. На ньому обличчя не було. Мабуть, із таким виразом нацисти вели на страту представників нижчих рас. Тато був дистильованою злобою, гнівом, ненавистю. Я не міг уторопати, в чім справа, адже його машина стоїть ось тут, уся вимита і навіть новіша, ніж була.

Розгадка прийшла вже вдень, коли тато відіспався, з’їв лечо і подобрішав. Коли він без зайвих деталей усе розповів, я навіть почав ним гордитися, бо мій підлітковий максималізм навряд чи переніс би таку гіркоту досади. Виродками, які розґаратали голову сторожеві і викрали татову машину, виявилися... орли Маційовского. Вони же імітували гарячкові пошуки, а насправді гроші, які тато кілька днів запихав через опущену шибку лисому водієві, ця гопота спускала на придорожні ресторації і дівок, які в той час дуже полюбляли добре попоїсти на шару перед груповухою. Тепер Маційовский зі своїми бандюками ще й викуп заробили.

Тато не міг повірити, що його однокласник, до якого він звернувся за поміччю, виявиться отакою істотою без назви. Тато бризкав прокльонами, і вони були такими щирими й молитовними, що до кінця року, вже коли все давно лишилося позаду і сестра стала заміжньою, ми дізналися про передчасну смерть Маційовского. Його, досвідченого кнура некастрованого, за лічені тижні з’їла невідома хвороба. Куди лишень братки не возили його — він інтенсивно марнів, хоча й до того був костітруп ходячий. Я торжествував.

Ховали Маційовского цілим містом. Не те що казаха якогось.

Roma вся розцвіла. Тут, у Неаполі, кактус, що пережив тривалу посуху, нарешті розцвів. Roma з дрібної розсади розрослася до пахучої квітки, яка претендує на власне кашпо.

— Слухай, я так тебе й не спитала... А ти чого, власне кажучи, в Неаполі?