Каталін Флореску - Якоб вирішує любити

Наступного ранку він наказав своїм людям — бо так відтепер їх розглядав — бути напоготові. Щойно урядники дозволять їм їхати далі, як вони продовжать подорож на новому кораблі. Незабаром на пристані з'явилися четверо чоловіків в уніформі, вони принесли зі собою стіл, стілець, скриньку, течку і каламар. Один, очевидно, був вищий за рангом. Він сів, поклав на стіл свого капелюха з пером, каламар і течку, з якої видобув письмове приладдя й папір. Знуджено здмухнув пасемце волосся з очей, і тільки тоді розглянувся навколо.

— Хто тут старший? — спитав він.

— Я, — не вагаючись відповів Фредерик, і ніхто йому не заперечив. Він ступив крок уперед.

— Німецькою говорите?

— Так, в нашій місцевості розмовляють лотаринзькою німецькою.

— Та гівно то мене обходить, головне, чим швидше звідси забратися. Цей вітер в могилу мене зажене, — сказав урядник. — Що ж, тоді з Вас і почнемо. Ім'я, походження, професія, віровизнання. Де Ваші манатки?

Фредерик показав на свій клунок, і двоє урядників негайно взялися в ньому порпатися.

— Моє прізвище — Обертен, — відповів він.

— Звучить якось по-французькому. Через « Аи » чи « О »?

— Та яка різниця? — спитав Фредерик, що не вмів писати і ніколи ще не замислювався над такими тонкощами.

— Через « О » було би більше по-німецькому. І у Вас було б менше клопотів.

— Ну, тоді через « О ».

— Ім'я?

— Фредерик.

— Хай тобі грець! — вилаявся чоловік. — Знову щось таке вельми двозначне. Чому не просто Фріц чи Ганс? Якщо й усі решта мають такі складні імена, ми тут до завтра стирчатимемо. На кінці через « с » чи через « ck »?

— А як звучить з « с »?

— Радше по-французьки.

— Тоді через « ck ».

— Отож, від сьогодні Ви називаєтесь Фредерик через « ck » і Обертин знову-таки через « О ». Одружений?

— Одружений, — відповів він, зиркнувши на жінку, що аж засвітилася усмішкою.

— Звідки?

— Лотаринґія.

— Рід занять?

— Селянин.

— Чи вважаєте Ви Лютера великим чоловіком?

— Я вважаю його сатаною.

— Що там? — запитав урядник своїх підлеглих, що оглядали вміст Фредерикового клунка.

— Все чисто. Нічого не знайшли, — відповіли ті. Чоловік закінчив заповнювати формуляр, поставив печатку і вручив Фредерикові.

— Що ж, тоді бажаю Вам щасливого майбутнього в Банаті, будьте вірним підданим нашій цісаревій.

Не всі відбулися так легко. Здавалося, урядники достеменно знають, чого шукати. Знайшовши серед речей одного подружжя з Гаґенау Лютерову Біблію, один з них підняв її над головою і вигукнув: «Це Лютерове поріддя хотіло нас одурити!» Покарання відбулося не сходячи з місця.

Два чоловіки схопили протестанта, третій оголив йому задок, і вклали його на стіл. Тоді їхній очільник, тяжко зітхнувши й даючи зрозуміти, що такі завдання, властиво, нижче його гідності, витяг зі скриньки палицю, зайняв позицію позаду жертви і взявся лупцювати. Двадцять ударів, виконаних вправно і бездоганно. Протестанта, напівпритомного, кинули, тоді прийшла черга його жінки. Накінець їх з ганьбою нагнали.

Не більше пощастило й іншому подружжю, вони вирізнялися своїм трохи кращим одягом і задбанішими руками. Коли вони остаточно заплуталися в суперечливих показах про рід діяльності, зверхник вирішив, що вони не можуть бути селянами, і їх покарали таким самим чином. Зате всім решта виплатили ще по три ґульдени, тепер вони могли відчалювати хоч перед полуднем. Фредерик зайняв місце корабельника на кормі і скомандував: «Весла на воду!»

Чотири тижні тривала їхня подорож до Банату. В Тителі на Тисі їх знову зустріли урядники, знов обшукали й випитували, а тоді пропустили у щойно викопаний канал річки Беґа, через який аж до самої Тімішоари їх тягли в'язні. Коли треба було домовлятися з урядниками, неодмінно посилали Фредерика. Він брав це тим часом уже як належне.

А тоді вони прибули. Але куди? Обіцяна їм благодатна земля виявилася великою болотистою рівниною, порослою бур'янами та терням, де в часі їх прибуття завивали студені осінні вітри і йшли нескінченні дощі. Дороги — якщо такі взагалі були — багнисті, тож запряжені волами вози, якими їх везли у кілька вже заснованих сіл, постійно загрузали в грязюці.

Більшість з них перезимували в Мерсідорфі, де їх зустріли непривітні селяни та інші колоністи, що вже місяцями й роками поневірялися в переповнених халупах і чекали на будівництво нових сіл. Керівництво в Тімішоарі було бездіяльне, ніколи ще в цій місцевості не бачили жодного урядника чи землеміра. Лотаринжці посилали до міста безліч листів, але всі вони залишалися без відповіді. А якщо якась і надходила, то містила самі лише обіцянки й розради, так що кілька родин навіть повернулося назад.