Каталін Флореску - Якоб вирішує любити

— Брат Фредерик. Хай він буде суддею!

Інший голос підхопив:

— Фредерик Обертин!

— Де той Фредерик Обертин? Хай вийде наперед! — звелів барон.

Фредерик зняв капелюха і несміливо ступив уперед. Барон знову звернувся до супроводу:

— Цей парубок виглядає цілком стерпно, тож не гаймо марно часу. В таку негоду подагра мене просто вбиває.

Він дав Фредерикові знак вийти на поміст.

— Читати-писати вмієте? — спитав барон, і Фредерик заперечив.

Барон повернувся до людей.

— Гмм, тоді в нас проблема. Фредерик Обертин не вміє ні читати, ні писати — а мусить, якщо хоче бути суддею. Боюся, вам доведеться вибрати когось іншого.

З юрми хтось засвистів — річ нечувана, як на ті часи. Барон розгублено дивився на натовп.

— Ніхто з нас не вміє читати й писати! — відповіли йому.

І тут зачувся голос Еви, яка протиснулася крізь юрбу до помосту:

— Я його дружина. Я навчу його читати й писати.

Барон зиркнув на достойників, і більшість з них схвально кивнули.

— Гаразд, якщо ви на таке пристаєте. Фредерику Обертин, підійди-но сюди.

Звідкись вигулькнула оббита сріблом патериця, що помандрувала з рук в руки, поки не дійшла до барона. Він простягнув її Фредерикові. Дощ ненадовго вщух, так ніби даючи змогу всім докладно розчути панські слова. У своїй жалюгідній одежині Фредерик почувався ні в сих ні в тих поряд з мужами, яких несли до помосту на руках, аби вони не закаляли собі чобіт.

— Фредерику Обертин, призначаю Вас суддею села…

Барон затнувся посеред речення, безпомічно роззирнувся і тихенько спитав:

— Ми вже маємо назву для нього?

Всі знизали плечима — про це теж досі ніхто не подумав.

— В таку похмуру погоду, Ваша світлосте, воно може називатися хіба Сльотау, — прошепотів Фредерик.

— Негарно звучить, — вирішив барон і замислився на мить, аж поки лице його розпромінилося.

— Фредерику Обертин, призначаю Вас суддею села Грозенау. Будьте вірним підданим її величності, цісаревої Австрії та Угорщини, справедливим і суворим суддею, судіть за велінням неупередженого сумління. В усіх справах села Вам належить найвагоміше слово, то ж ведіть його до заможності. Щоб здійснилися ті сподівання, які ми пов'язуємо з колоністами, і село це вже невдовзі було серед найкращих платників податків у Банаті. Вам слід дбати про те, щоб тут відповідно до наших священних християнських законів панували чесноти і лад. Якщо хтось скоїть злочин середньої тяжкості, Ви маєте право провести його селом до стовпа ганьби, і хай на кожній вулиці голосно гукає, що він вчинив і яка за то кара. Так само у Вашому віданні право шмагати на карній лаві. У випадку важких злочинів, натомість, маєте звертатися до мене та уряду. Ви також скликаєте день суду, щоб люди могли покутувати незначні проступки. І так само Ви відповідальні за день примирення, для того щоби дві сторони, сповнені ненависті й гніву, мали нагоду знов мирно зажити між собою, не накликаючи загрози на існування громади. Відтепер Ваш дім буде суддівським домом, а відтак і офіційним осідком адміністрації. Ви зможете зобов'язувати людей до необхідних громадських робіт. Самі Ви від такої служби звільнені, рівно ж і від обов'язку надавати Ваш дім під зимовий постій для війська. За виконання суддівських обов'язків Ви діставатимете винагороду в двадцять чотири ґульдени на рік. Звісно, Вам належить також вести власне господарство. Перше завдання припаде Вам уже через кілька днів, коли привезуть худобу, насіння і реманент, які адміністрація надає селу на три роки. По закінченні цього терміну за все доведеться сплатити. На початках Вашій дружині доведеться Вам допомагати, щоб усе було розподілено справедливо, відповідно до списків, які Вам ще треба укласти.

Барон вручив Фредерикові, що низько перед ним вклонився, суддівський жезл.

— Чи є якась справа, якою б Ви хотіли зайнятися першочергово, суддя Обертин?

Фредерик недовго роздумував.

— Я хотів би, щоб у нашої церкви був свій голос. Тому я хотів би замовити великий дзвін і сподіваюся, що адміністрація дасть нам на це позичку. Хай цей дзвін звістує хрестини наших дітей і проводжає наших небіжчиків на цвинтар. Хай скликає нас з поля додому і нагадує про тих лотаринжців, яким не судилося здолати шлях сюди.

А тоді він звернувся до всіх:

— Ласкаво просимо до Грозенау! Працюйте сумлінно і множтеся, і тоді в нас буде майбутнє!

Він зійшов з помосту, високих панів знову, мов лантухи з борошном, понесли до карет, а люди переступили через пороги своїх нових, нашвидкуруч зведених домівок. І якщо в переповненому Мерсідорфі годі було думати про щось більше, окрім поспішного, потайливого парування десь за стайнею чи в чистім полі, тепер нарешті чоловіки вступили у повноправне володіння своїми жінками, яких їм так довго кортіло.