Каталін Флореску - Якоб вирішує любити

Вона-бо добре знала, яким винахідливим, яким рішучим треба бути, аби не проґавити своєї нагоди вирватися зі злиднів. В Америці вона не інакше чинила. По суті, вона навіть захоплювалась Якобовою наполегливістю, його вдачею, що не допускала поразки. Вона й сама хотіла бути такою. Те, що мій батько в цьому був за неї спритніший, що тільки для початку терпів залежність від неї, так ніби причаївся, аби згодом ударити з подвійною силою — про це вона не здогадувалася. Так само, як і про те, що відтепер її життя визначатиме чоловік такий суперечливий, такий позбавлений всякого почуття міри, що рівнятися з ним їй було просто не до снаги.

Три тижні поспіль, день у день, їздили вони на те саме місце. Якоб дедалі більше непокоївся, бо йому, властиво, вже нічого було розповідати. І все більше нетерпеливився. Терплячість узагалі ніколи не належала до його чеснот. Ельза брала зі собою фотографії з Нью-Йорку і показувала йому. Він, що навіть Тімішоари як слід не побачив, не міг вийти з дива від цієї вселенської метрополії.

Ельза була справжньою красунею. — Такими словами зачепив її на П'ятій Авеню якийсь містер Маккейн, фотограф, і пообіцяв зіркові фото. Він супроводжував її скрізь і дотримав слова. Ельза у вітрині каварні на Бродвеї, Ельза на набережній Гудзону, Ельза висідає з форда, з досконалим макіяжем, на ногах найтонші панчішки в сіточку, а на плечах дороге хутро. І взагалі: вона любила бувати на Бродвеї, розповідала вона йому. Німецька родина, в якої вона працювала, кілька разів брала її до театру. Спочатку їй просто не зручно було відмовити, зате потім вона проводила там кожну вільну хвилину.

Якоб на цих фотографіях запримітив Ельзин зграбний носик, її повні уста, підведені очі. Вона виглядала, як дівчина, вдоволена життям, зовсім не як така, що живе десь у пивниці і тішиться кожному шматку черствого хліба чи зморщеної картоплі.

— А що ти насправді робила в Америці? — питав він.

— Ми з Вами на «Ви», не забувайте цього, Якобе. Я була нянькою і покоївкою.

— Але Ви зовсім так не виглядаєте. Ви виглядаєте, ніби це у Вас були покоївки.

Ми так ніколи й не довідалися, чим насправді займалася мати в Америці, і ким насправді був містер Маккейн. Про це вона відмовчувалася. В цьому пункті вона ніколи не поступилася, навіть тоді, коли вже зовсім відчужилася від мого батька.

Наприкінці третього тижня Якоб накинувся на неї. Він достатньо довго чекав, ще за жодною жінкою не доводилось йому так упадати. Три тижні, день у день той самий шлях, її запах, її гарне чорне волосся і обриси стегон під спідницею, на відстані витягнутої руки. Це було більше, ніж він годен був витримати. Він ніби вперше ввійшов у право володіння, хоч із офіційним ще слід було зачекати. Вона мала би запитати, і він відповів би, що терплячість — то не найбільша його чеснота. І це було б для неї застереженням.

На превеликий його подив, вона вже з першого разу скорилася його волі. Їй це було добре знайоме — ця чоловіча захланність, це непогамовне пожадання, що вибухає з шаленою силою. Мабуть, побувала в бувальцях у тій Америці, подумав Якоб.

Вона нітрохи не збентежилася, потому встала і передусім зачесала волосся. В неї була незворушність жінки, вправної у таких справах. Батькові це назавжди стало доводом, що материне життя в Америці схибило з доброго шляху. Висадивши його біля Неперового дому, вона поїхала далі, анітрохи не заплакана чи перелякана. Навпаки, вона сяяла, як переможниця. Наступного дня бричка знов була на місці.

Але трапилося щось дивне. Дотепер Якоб не питав, як виглядають справи з відбудовою обійстя і з урожаєм в полі, який негайно слід було збирати. Та здобуття Ельзи викликало в ньому жадобу діяльності, якесь дивовижне зацікавлення. Він домігся жінки, якої хотів. Своїм насінням він встановив із нею зв'язок, сильніший для нього за всю цю балаканину. Так він скріпив їхній союз.

Він відіслав Ельзу додому, а сам пішки вирушив до циганського табору. Поза межами Грозенау, на висохлому, тернистому пагорбі, який оминали селяни, жили цигани, одні — відколи вже світ стоїть, інші ж приходили і відходили, коли їх знов тягнуло в мандри.

Там стояло кілька фургонів, найпишніший — коло найбільшої в таборі хати. Якоб знав, що такі вози майструють тільки в Англії і лише на замовлення, а та хата, найімовірніше, належить булібаші, очільнику громади. Стояли там також і шатра, й багато збитих з дощок халабуд, кривих і дірявих, мов зуби у роті старця. Після недавньої бурі їх, поза сумнівом, довелося відбудовувати заново.