Чак Паланик - Бійцівський клуб

Боже.

Мені.

Зупиніть.

Їх.

Мавпочка-космонавт черкає ножем і розтинає тільки канцелярську гумку.

Шість хвилин — і по всьому.

— Затям собі, — сказав Тайлер. — Люди, яким ти прагнеш перейти дорогу, — всюди. Ти залежиш від нас. Ми — ті, хто пере твій одяг, готує тобі їсти, подає на стіл. Ті, хто застеляє тобі ліжко. Ті, хто вартує твій сон. Ті, хто сидить за кермом швидкої. Ми телефоністи, кухарі, водії таксі, і ми знаємо все про тебе. Ми — ті, хто розглядає твої страхові вимоги, ті, хто списує гроші з твого кредитного рахунку. Ми контролюємо кожен твій порух.

— Ми середульші діти історії, виховані телебаченням на вірі, що одного дня станемо мільйонерами, кіно- та рок-зірками. Але ми не станемо. І ми саме починаємо усвідомлювати це, — сказав Тайлер. — Тому до нас вам — зась!

Мавпочці-космонавту довелося запхати ганчірку з ефіром до рота комісарові, що розхлипався, і таким чином остаточно приспати його.

Інша команда мавпочок-космонавтів одягла комісара й доправила його та його цуцика додому. Тепер він міг або все розповісти, або промовчати. Але ні, ми гадаємо, утисків з боку поліції більше не буде.

Його високоповажність повернувся додому переляканий, але цілий і здоровий.

— Щоразу як ми виконуємо такі невеликі домашні завдання, — каже Тайлер, — усі ці люди з бійцівського клубу, яким нíчого втрачати, дедалі більше втягуються в проект «Руїна».

Тайлер, навколішках біля мого ліжка, каже:

— Заплющ очі й дай мені руку.

Я заплющую очі, а Тайлер бере мою руку. Я відчуваю Тайлерові губи на місці шраму від його поцілунку.

— Я попереджав, що ти мене більше ніколи не побачиш, якщо говоритимеш про мене за моєю спиною, — сказав Тайлер. — Ми — не дві різні людини. Коротко кажучи, коли ти не спиш, контроль повністю твій і ти можеш називати себе як завгодно, але, щойно ти заснув, я беру гору і ти стаєш Тайлером Дьорденом.

Але ж ми билися, кажу я. Того вечора, коли вигадали бійцівський клуб.

— Ти бився не зі мною, — каже Тайлер. — Ти сам це визнав. Ти бився з усім, що ненавидиш у своєму житті.

Але ж я бачу тебе.

— Ти спиш.

Але ж ти винаймаєш будинок. Ти ходив на роботу. На дві роботи.

Тайлер каже:

— Запитай оплачені чеки у своєму банку. Я винайняв будинок на твоє ім’я. Гадаю, ти побачиш, що почерк на чеках збігається з почерком на тих аркушах, які я давав тобі роздруковувати.

Тайлер витрачав мої гроші. Не дивно, що мій кредит постійно було перевищено.

— Що ж до роботи… Чому ти, думаєш, такий утомлений? Чорт забирай, це не безсоння. Коли ти засинаєш, я беру гору і йду на роботу, у бійцівський клуб чи деінде. Тобі ще поталанило, що я не влаштувався приборкувачем змій.

А Марла, кажу я.

— Марла любить тебе.

Марла любить тебе.

— Марла не знає різниці між нами. Того вечора, коли ви зустрілися, ти назвався вигаданим ім’ям. Ти ж ніколи не називався своїм справжнім іменем на групах підтримки, брехливий ти гівнюче. Відтоді як я врятував їй життя, Марла гадає, що тебе звати Тайлер Дьорден.

А тепер, коли я знаю про Тайлера, він просто зникне?

— Ні, — каже Тайлер, далі тримаючи мою руку. — Коли так, то мене й тут не було б, якби ти цього не схотів. Я далі житиму своїм життям, доки ти спатимеш. Та якщо ти схочеш мене наїбати — прикуєш себе на ніч до ліжка чи ковтнеш велику дозу снодійного, — ми станемо ворогами. І тобі це так не минеться.

Ох, усе це якась маячня! Це все сон. Тайлер існує лише в моїй уяві. Це дисоціативний розлад ідентичності. Психогенічна фуга. Тайлер Дьорден — моя галюцинація.

— На хуй цю дурню! — каже Тайлер. — Може, це ти — моя шизофренічна галюцинація.

Я був перший.

Тайлер каже:

— Ага, ага, ага. Подивимося лишень, хто буде останній.

Це ж не насправді. Я сплю і прокинуся.

— Прокидайся тоді.

Дзвонить телефон, і Тайлер зникає.

Крізь фіранки просочується сонячне проміння.

Сьома ранку, це дзвінок-будильник, готельна послуга, про яку я просив, а коли знімаю слухавку, на тому кінці мертва тиша.

Перестрибуємо далі. Я лечу додому до Марли й до «Миловарні на Паперовій вулиці».

У моїй голові далі нічого не тримається купи.

Удома я боюся заглядати до холодильника. Уявляю собі десятки пластикових коробочок з-під канапок, попідписуваних назвами міст, як-от: Лас-Вегас, Чикаго, Мілвокі, — де Тайлерові довелося справдити свої погрози, щоб захистити місцеві відділення бійцівського клубу.

У кожній коробочці лежатиме пара бридких заморожених кавалків.