Чак Паланик - Бійцівський клуб

— Я — Матка Джейн.

— Я — Простата Джо.

Без жартів. Тайлер сідає за стіл — на голому торсі червоніють засмокти — і заводить теревені, як він учора ввечері познайомився з Марлою Зінґер і як вони мали секс.

Чуючи це, я весь перетворююся на Жовчний Міхур Джо. Це все сталося через мене. Часом ти щось робиш і пошиваєшся в дурні. А часом чогось не робиш і теж пошиваєшся в дурні.

Учора ввечері я зателефонував Марлі. Ми домовилися, що коли я хочу йти на групу підтримки, я телефоную їй і питаю, чи вона не планує йти. Учора була меланома, а я почувався трохи не в гуморі.

Марла мешкає в готелі «Ріджент». Цей готель — тільки й того, що купа червонуватої цегли, зліпленої шмарклями, де всі матраци в ковзьких пластикових чохлах, що не знімаються: так багато людей приходять сюди помирати. Сядеш на будь-яке ліжко трохи не так, і посунешся разом із простирадлами й укривалом просто на підлогу.

Я зателефонував Марлі до готелю «Ріджент», щоб дізнатися, чи йде вона на меланому.

Голос Марли — немов у сповільненому записі. Це, напевне, самогубство «не насправді», сказала Марла, це, мабуть, один із тих випадків, коли хочеться, щоб тебе хтось порятував, але так сталося, що вона випила забагато снодійного.

Уявіть лишень: поїхати до готелю «Ріджент», щоб побачити там Марлу, яка кидається по своїй обідраній кімнаті, повторюючи: «Я помираю. Помираю. Я помираю. Помираю. По-ми-ра-ю. Помираю».

Це може затягтися не на одну годину.

То вона сьогодні нікуди не збирається, еге ж?

Вона сьогодні збирається помирати по-справжньому, відказала Марла. І мені треба поквапитися, якщо я хочу на це подивитися.

Та ні, дякую, сказав я, у мене були інші плани.

Не біда, сказала Марла, померти можна й перед увімкненим телевізором. Було б тільки що там дивитися сьогодні.

І я втік на меланому. Додому повернувся рано. Заснув.

І ось наступного дня за сніданком Тайлер, увесь у засмоктах, розповідає, що Марла — якась схибнута сучка, але це йому в ній і подобається.

Учора ввечері, після меланоми, я прийшов додому, ліг у ліжко й заснув. Мені снилося, що я все граю, і граю, і граю Марлу Зінґер.

А сьогодні вранці, слухаючи Тайлера, я вдаю, що читаю «Reader’s Digest». Схибнута сучка. Еге ж, кому, як не мені, про це знати. «Reader’s Digest». «Гумор в однострої».

Я — Розлючена Жовчна Протока Джо.

Такого, як Марла наговорила йому минулої ночі, каже Тайлер, йому ще жодна дівчина не казала.

Я — Скреготливі Зуби Джо.

Я — Розпалені Гнівом Ніздрі Джо.

Разу після десятого, розповідає Тайлер, Марла сказала, що хоче завагітніти. Вона сказала, що хоче мати аборт від Тайлера.

Я — Побілілі Кісточки Пальців Джо.

Хіба могло таке не принадити Тайлера? Позаминулої ночі Тайлер сидів сам-один і вклеював статеві органи в «Білосніжку».

Хіба міг я змагатися за Тайлерову увагу?

Я — Роз’ятрені Почуття Відкинутого Джо.

Але найгірше, що я сам винен у всьому. Того вечора Тайлер прислуговував офіціантом на бенкеті, розповідає він мені, і, коли я заснув, він саме повернувся додому зі своєї зміни. Марла знову зателефонувала з готелю. Усе так і є, сказала Марла. Тунель, світло в кінці тунелю, що вказує тобі шлях. Помирати — це так круто, і Марлі забажалося розповісти мені, як вона виходить зі свого тіла і злітає вгору.

Марла не була певна, чи її дух зможе розмовляти по телефону, але їй хотілося, щоб хтось принаймні почув її останній віддих.

Але ж ні. Слухавку бере Тайлер і все розуміє неправильно.

Він ніколи не бачив Марли, тож думає, що це погано, якщо вона помре.

Ото вигадав!

Тайлера це жодним чином не стосується, але він викликає поліцію і мчить до готелю «Ріджент».

Відтепер, згідно зі стародавнім китайським звичаєм, про який ми всі дізналися з телевізора, Тайлер назавжди відповідає за Марлу, тому що врятував їй життя.

Коли б тільки я не пошкодував трохи свого часу й поїхав подивитися, як Марла помирає, нічого цього не сталося б.

Тайлер розповідає мені, що Марла мешкає в номері 8G, на останньому поверсі готелю, вісім прогонів сходами догори й у самісінький кінець галасливого коридору повз зачинені двері, з-за яких долинає закадрове гоготіння телевізора.

Кожні кілька секунд зойкає акторка або крізь тріскіт куль чути передсмертний скрик актора. Тайлер дістається кінця коридору, але ще не встигає постукати, як із дверей номера 8G вихоплюється тонка-тонка маслянкувато-жовтява рука, хапає Тайлера за зап’ясток і затягує досередини.

Я весь у «Reader’s Digest».