Чарльз Мартин - Гора між нами

Ешлі дуже охляла, і їй боліли очі. Не дивина — типовий вплив висоти, струсу мозку та голоду. Я назбирав іще дров, розпалив вогонь, випатрав шість рибин і нанизав їх на паличку. Поки риба смажилася, я приготував кави. Кофеїн допоможе перетравити їжу і взагалі покращить самопочуття. Ешлі дуже повільно їла, запиваючи рибу кавою. Я тримав для неї чашу та чистив рибинок. Не промовивши ані слова, вона з’їла чотирнадцять форелей, випила дві чашки кави — аж потім кивнула, мовляв, наїлася.

Наполеон тихенько сидів поруч зі мною. Я поклав перед ним шість рибинок та підбадьорив собаку:

— Давай, їж, малий.

Той встав, понюхав, поводив носом — та вмить проковтнув їх усі. Простісінько з головами.

Я дістав останню пігулку сильного знеболювального для Ешлі. Потім підняв її ногу вище та обклав снігом. Наостанок перевірив кровообіг. Вона миттю заснула — і ми не встигли перемовитись ані словом. Я ще годину чи дві сидів коло вогню та дивився, як колір обличчя Ешлі поступово повертається до норми, а дихання стає глибшим. Я постійно тримав її ногу у своєму мішку та зігрівав стопу. Зрештою я виліз із мішка та вийшов назовні. Просто на моїх очах якась довга тінь чкурнула в кущі ліворуч. Наполеон загарчав — він теж це бачив.

Сьогодні я рибалив. Наловив рибинок, схожих на сардин — хіба що без гірчичного соусу та бляшанки. Вихвалятись особливо немає чим, але принаймні ми живі. А ще я спробував стріляти з лука. Гадаю, якщо буде потреба, я зможу щось підстрелити на відстані метрів двадцяти. Мало хто наблизиться на таку відстань, але якщо наблизиться, то стріляти краще, аніж стрибати й махати руками.

Ешлі спить — я дав їй останню пігулку. Сильного знеболювального більше немає. Сподіваюся, вона хоч трохи відпочине. А поки що маю скласти якийсь план. Я знаю, що рятівники радять не полишати місце аварії, але нам конче треба забратися звідси. Навіть якщо гелікоптер пролетить у тридцяти метрах над нами, помітити нас буде майже неможливо. За п ’ ять днів випало понад метр снігу, й уламки літака добряче вкрило. До речі … Треба перенести звідси Ґровера. Зроблю це завтра. Треба влаштувати його десь, де він міг би споглядати схід сонця та спостерігати за зірками. А ще подалі звідси. Зроблю щось подібне до ношей та перетягну його. Потім ці ноші згодяться, щоб перенести Ешлі.

Пам ’ ятаєш той будиночок у горах? Як ми ходили гуляти вдень, а вночі сиділи коло вогню, дивились, як сніг засипає вікна, та слухали, як вітер виє в комині. Наш медовий місяць.

Пам ’ ятаєш, наша друга ніч? Ми повечеряли та сиділи коло каміна. У нас не було ні копійки — усе з ’ їдали кредити на навчання та повсякденні витрати. Ми і за ту хатку заплатили з кредитки, на якій майже вичерпали ліміт. У нас була пляшка дешевого «Каберне». Ти одягла халат і мій светр. Ми з тобою тоді домовилися, що не даруватимемо весільних подарунків — мовляв, коли матимемо змогу, надолужимо. Добре, що я на це не купився. Ти опустила руку за диван та простягла мені охайно загорнутий пакунок із червоним бантом.

— Тримай. Гадаю, це вкрай тобі необхідно. — Ти пильно поглянула на мене.

Спалахи полум ’ я виблискували на твоїй шкірі. На лівій руці пульсувала тендітна судинка.

— Ми ж наче домовилися не дарувати подарунків?

— Та це ж не весільний подарунок! Це просто дещиця, яка тобі знадобиться, якщо ти хочеш прожити з кимось сімдесят років.

— Сімдесят?

Ти кивнула.

— То що, ти готовий кохати мене навіть тоді, коли я постарію, вкриюся зморшками та не чутиму ані слова, що ти кажеш?

— Навіть дужче, ніж зараз.

Ти закинула ногу на ногу — і халатик сповз зі стегна.

— І навіть коли мої груди висітимуть до пупа?

Ну це просто неможливо. Я тут сиджу і насолоджуюсь твоїми ногами, а ти про обвислі груди! І досі не можу повірити, що ти дійсно це сказала.

Я зібрав докупи усю свою серйозність і кивнув:

— Буде непросто. Ти ж бігун — навряд чи в тебе є чому обвисати.

— Гей! Тобі краще забрати свої слова назад! — Ти ляснула мене по руці.

— Коли я був малий, то якось побачив часопис «National Geographic» — і там була така фотографія. Це жахливо. Я ще довго не читав чоловічих журналів.

— Бене Пейн! — Ти загрозливо тицяла отим своїм неприродно гнучким пальцем у якомусь незрозумілому напрямку. — Краще стеж за своїми словами!