Чарльз Мартин - Гора між нами

Ти була мені найкращим у світі партнером. Окрім того, ми відкрили для себе Скелясті гори — ще одна наша спільна пристрасть.

Якось я помітив, що ти вже кілька днів дивно поводишся. Я поклав це на карб навчання, іспитів абощо. Я не знав, що ти тоді думала про наше майбутнє. Люба, я ніколи не міг читати твої думки. І зараз не можу.

На весняні канікули ми приїхали додому — твої батьки були раді знов бачити тебе вдома. Мій батько тоді переїхав у Коннектикут, щоб відкрити там іще одну компанію, а будинок у Флориді продавати не став, щоб залишити своє громадянство в цьому штаті, так що я жив у тому будинку сам.

Сідало сонце, ми щойно повернулися з пробіжки. Посилювався вечірній бриз. У тебе по руках котилися крапельки поту. Одна велика краплина кумедно звисала з лівого вуха. Ти роззулася та сіла на пісок, і на твої ноги накочувалися хвилі. Зрештою, ти обернулася до мене, і я побачив насумрений лоб і жилку, що нервово пульсувала над скронею.

— Що з тобою таке? — кинула ти мені.

— Е-е-е … а хіба зі мною щось не так?

— Не так.

— Люба, я не …

Ти відвернулася, сперлася ліктями на коліна та тріпнула головою.

— Господи, що ж мені робити? — у розпуці кинула ти.

Я спробував сісти поруч, але ти відштовхнула мене.

— Про що ти?

Ти розплакалася.

— Про нас, — знову стусан у груди. — Про тебе і про мене.

— Ну, з нами наче все добре. Я ж нікуди не йду, чого ти?

— Ось у тому і річ! Ти дурний, як сто свиней!

— Рейчел … правда, я не розумію.

У тебе струменіли щоками сльози. Ти схопилася на ноги та зробила крок назад.

— Я хочу заміж. Я хочу одружитися з тобою. Хочу, щоб ти був мій. Назавжди.

— Ну, я теж. Я теж хочу, щоб ти була зі мною.

— То попроси! — Ти згорнула руки на грудях.

Ось тут до мене нарешті дійшло.

— То в цьому вся справа?

Ти не дивилася на мене й витирала сльози.

— Кохана, — ставши навколішки, я взяв тебе за руку. Вода піднялася та промочила мені ноги.

Ти нарешті всміхнулася. Крихітні рибки защипали твої пальці, і ти розсміялася. Я спробував щось сказати, але в горлі стояв клубок.

— Рейчел Гант, — я ледь подолав сльози.

Ти сміялася.

— Рейчел, мені боляче, коли тебе немає поруч. Мені так болить серце, що я і не знав, що воно може аж так боліти. Я не знаю, яким я буду лікарем, яким чоловіком. У мене не виходить казати тобі те, що ти хотіла б почути. Та я кохаю тебе. Кохаю всім своїм серцем. Це ти не даєш мені розвалитися на шматки. І я хочу провести життя з тобою. Виходь за мене заміж? Будь ласка …

Ти охопила мене руками та повалила на пісок. Ми до рубця змокли у воді й піні, і ти поцілувала мене, киваючи з-під піску, води, сліз та сміху.

Приємно згадувати той день …

До літака я повернувся лише близько півночі. Наполеон почув мої кроки, визирнув ізсередини та знову сховався. Температура впала десь до мінус десяти, і мої штани промерзли наскрізь. Сам я змерз до кісток. Поблизу я відшукав кілька сухих гілок, струсив з них сніг та затягнув усередину. Знов почало сніжити. За цілий день я тільки раз помочився — недобрий знак. Обов’язково треба попити.

Наполеон знов кудись вискочив, і я поглянув на кумедні відбитки, які його «взуття» лишало на снігу. І тут я помітив інші відбитки. Великі сліди наблизилися до нашої печери та знов віддалилися. Я не знавець слідів, але відразу спала на думку пума. Тварина прийшла звідкілясь від скель над нами, підкралася нижче та підступила до входу. Трошки далі я помітив невелике заглиблення — наче хтось тут лежав. Немов у засідці. Довго тут думати нічого: мертві люди мають певний запах. Навіть якщо вони заморожені. А ще запах мають хворі люди і маленькі собачки.

Мені треба було позбутися мокрого одягу, так що вогонь точно конче необхідний. Одяг я розклав так, щоб він краще просох, і у самій білизні заліз до мішка грітися. Мене всього тіпало, а пальці майже втратили чутливість. Я розпалив джет-бойл та напхав у чашу снігу.

Ешлі уважно за мною стежила, в її очах була тривога. Я щосили намагався зігрітися.

— Привіт, — урвав я тишу.

Я бачив, як їй боляче. Відповіла вона лише після глибокого подиху.

— Привіт.

— Ти щось приймала?

Ешлі похитала головою.

Я дістав другу з моїх сильних пігулок та поклав їй на язик. Вона запила її залишками води.