Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

– Гаспидове рило! – проревів Петро, налив собі повну чарку, випив, потім ще одну. – Обмовив мене вражий потрох! Звів підлий наклеп! Я до гетьмана поїду і в Гадяч у полк поїду, там знають, що я в Брюховецького тоді був.

– Про Брюховецького тепер краще не згадувати, – зауважив Харко. – Та й хто там нині буде розбиратися. Заб’ють тебе, козаче, в залізо і відправлять до царських катів. А там буде лише твоє слово проти слова Голошкового. Он, Місюня, кажуть, вже подався на правий берег і мізерію свою та жінчину прихопив.

Важке мовчання зависло над столом. Чути було лише важке дихання Петра. Харко подумки молив Святі Сили, щоби ті додали здорованеві розуму.

– Що мені батько-отаман радить? – Рева тверезими очима подивився в обличчя Сіркового посланця.

– Радить тобі, козаче, довезти дітей Чернихи до Гнилого моря живими і здоровими. Якщо Бог поможе і ми їх таки туди доправимо, він тобі реверс [48] Реверс – письмова гарантія. дасть про твою повну невинність у тій давній справі. Така зі слів отаманових є в сій теревені конклюзія [49] Конклюзія – останнє слово, резюме. .

– Що за реверс?

– Поручиться він за тебе перед царем і гетьманом. Нарочитим [50] Нарочитий – тут у значенні «значний, вагомий». словом своїм поручиться.

– Так він сам тільки-тільки із Сибіру виліз.

– То тепер вже є неважливим. Чув, що турчин у Великій мечеті поратився [51] Поратився – поклявся. Москву спалити? Нині на Москві страх і рушення велике. Мури чинять, на баштові дахи свинець кладуть. Цар тепер на батька-отамана, як на святий образ, молиться.

– Про це теж Полтавець повідав?

– Я сам те бачив.

– Тісно знаєшся з московськими, бачу.

– Отаман посилає – я і знаюся. Не своєю волею живу, маєш розуміти.

– А якщо ти у московських справах такий тертий, то скажи мені без змани: от як війна ця закінчиться, тоді що, візьмуть мене москалі за сраку? Так?

– Війні кінця-краю не видно. Онде польський круль відступив турчинові усю Подолію. Чув?

– Бачу я, що й мені треба гонзнути [52] Гонзнути – втекти. . До Дорошенка, у Чигирин подамся.

– Дорошенкові дні добігають кінця, усі від нього тепер відійшли, навіть родинні його перекинулися до Самойловича і Ханенка. Та й не прийме він тих, кого винуватять у такій справі. Тоді ж, кажуть, Страх із товариством не тільки Єфімку вбили, але й кримського Мехмет-агу. А Дорошенко з ханом сваритися не буде, сам розумієш… Я от що скажу тобі, козаче. Як настане зла доба, пересидиш на Тонкій Воді. З тої невір-землі волхви і начальні люди нікого не видають, ані в Крим, ані в Москву.

Петро доконав сулію, залишком з денця змочив оселедця і перепитав:

– Реверс, кажеш? Най вершиться воля Божа. Гайда, джуро, їдемо до отаманових відьмаченків.

– У цій землі, месіре, як мені зрозуміло, могили є найвизначнішими із пам’яток, – зауважив брат Янгель, дивлячись на коло з великих брил, що оточувало прадавнє поховання Переп’ятихи. – Цікаво, що за великий король знайшов вічний притулок під цим каменюччям?

– У степу усе мінливе і плинне, окрім старих могил, – підтвердив Паладин Храму Фанерон. – Тільки найтвердіші з каменів витримують хвилі змін, які від заснування світу котяться цими землями. І на цих каменях немає написів. Що може бути сумнішим за німу історію? Ця земля ще не народила своїх Фукідідів і Павсаніїв [53] Фукідід, син Олора – давньогрецький історик (460–396 рр. до н. е.), Павсаній (110–180 рр.) – автор історико-археологічного «Опису Еллади». .

– Отже, ми з вами, месіре, їдемо німим і проклятим краєм?

– Чому ж це «проклятим», брате?

– Адже саме неспокій є першою ознакою демонічного, – брат Янгель відкинув каптур плаща, що означало його готовність до великої дишкурсії. – От і мудрий Фульгенцій, єпископ Руспенський у листі до Моніма писав, що диявол, цей бунтівник і відступник, втік від imperturbabilem requiem [54] Іmperturbabilem requiem – непорушний спокій (лат.). , а згодом і сам став причиною зрушень та змін. А у «Мораліях» святого Григорія Великого читаємо, що нечисті духи не можуть перебувати у спокої, утримуючись від спокушення, бо ж вони не обмежені жодною плоттю.

– Але ж цей неспокій злої сили є вселенським і не залежить від місця або місцевості.

– Так, месіре, але неспокійному зручніше перебувати там, де неспокій є природнішим та споконвічнішим. Може, тому в Україні так багато чаклунів і чаклунок? Тут навіть прості сільські баби навчені телуричної магії. У «Промовах старців» я читав про тутешнього святого Макарія Скіфського, який зайшов переночувати до давнього склепу і там мав сутичку з демонами. Демони полюбляють гробниці магів, куди їх притягує нечестиве мистецтво покійних – per infamis artis. Так свідчить граматик Паладій. Нам треба уважніше приглядатися до степових могил.