Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

– Отаманове діло вельми спішне.

– Спішне діло? – Петро повів пальцем, і на столі миттю з’явилася пузата сулія з чикилдихою [35] Чикилдиха – різновид сивухи. . – Три роки Сірко вакацьового [36] Вакацьовий – той, що перебуває за штатом, у відставці. Реву не згадував – живий я чи пішов був до пекла – а тепер в нього до Реви таке діло важне і пресвербляче, що й чарку перед святим постом відмовлено випити… Предивні, Господи, твої знамення!

Харко хотів був сказати, що піст, власне, вже почався, але змовчав. Мовчазна чорноока Марта тим часом виставила на стіл чарки, миску з тертою саламахою, часник і шулики [37] Шулики – коржики з медом і маком. . Джура сів за стіл напроти господаря. Козаки помолилися, випили. Жінки і діти залишили світлицю. У хаті запала тиша. Обличчя джури почервоніло.

– Бач, козаче, – розпечатав застільну мовчанку Петро, – якщо добру чикилдиху трохи настояти на калгані й мухоморах, вона тебе одразу хапа, як кундель [38] Кундель – степовий собака. за горло. За старих часів таку чикилдиху замішували по хуторах усюди, а тепер роблять лише просту сивуху. Аби лише очі залити.

– Сильна в тебе чикилдиха, – визнав Харко. – Я таку знатну напою останній раз вкушав у князя Ромоданівського ще на куряче свято [39] Куряче свято – День святих Козьми і Даміана 1/14 листопада. .

– У Ромоданівського? А що ти робив у того упиря?

– Брали з хлопцями приправу [40] Приправа – боєприпаси, озброєння. царську для товариства. Армати і до тих армат порохове зілля.

– Приправу брали? Ну звісно… – Петро перехилив другу чарку. – Якщо діло спішне, то кажи.

– Може, надвір вийдемо або до того твого тирла?

– У моїй хаті вражих вух немає.

– Але мені отаманом наказана вузька конфіденція [41] Конфіденція – секретність. .

– Якої ж тобі треба вужчої, козаче? Око в око сидимо.

Джура задля чистого сумління озирнувся, потім перехилився через стіл і зашепотів, аж його дихання нагріло Петрові вухо:

– Коли отаман пропадав на Московії [42] У 1672 році, за намовою щойно обраного гетьмана Самойловича, Сірка затримали росіяни і вислали до Сибіру. У 1673 році, коли турки почали загрожувати Лівобережжю, цар Олексій Михайлович наказав звільнити славетного отамана. , почалися злі діла. Хтось винищив до ноги планетниць і характерників, з якими радився отаман. Люди бачили чи то демона, чи то чорного лотра [43] Лотр – розбійник, горлоріз. , що вночі нападав на хутори. Він усіх яснобаченників та віщунів нищив безжально. Хлопці із хутірських хотіли його впіймати, але усі при тому загинули. Коли отаман повернувся, лишилися живими тільки діти планетниці Чернихи, які від матері перейняли Силу. Отаман на цих ділах добре знається. Він каже, що як знищать усіх яснобаченників, то залишимося ми перед демонами та зайдами беззахисні, і злі сили погублять Украйну. Отаман тих Черниченків сховав, але тепер сам він у поході й серце його неспокійне. Наказує він нам з тобою Черниченків відвезти на Тонку Воду [44] Тонка Вода – тепер ця коса між Сивашем (Гнилим морем) і Азовським морем називається Арабатською Стрілкою. . Там теж живуть сильні характерники, і місце там тайне, лотрам неприступне. Всім маємо сказати, що їдемо, мовляв, до Савур-могили [45] Савур-могила – природна гора в степу між річками Міус і Кринкою, древній кордон між Україною і Донщиною. , а самі Муравським шляхом поскачемо до Гнилого моря…

– То справа темна, – спохмурнів Петро. – Планетниці – то ж знані відьми. А характерники? Де ж там розбереш, де характерник, а де чорний відьмак. Сіркові, може, і вільно з ними ради радити та бави водити, а ми православні з діда-прадіда, пости тримаємо твердо… А як я відмовлюся?

– Отаман тобі передає, що є на тебе московська цидула з приказною печаткою.

– Яка така цидула?

– У ній писано, що ти був із Голошком і Страхом, коли вони шість літ тому московського посла у Дніпрі втопили [46] 15 травня 1667 року низові козаки, розлючені підписанням Андрусівського договору про Вічний мир між Варшавою і Москвою, втопили у Дніпрі біля острова Скрабного російське посольство на чолі з царським стольником Єфімом Лодиженським. .

– Брехня! – здоровань Рева змахнув зі стола половину посуду. – Мене тоді Васютенко [47] Васютенко Остап – кошовий отаман Запорізької Січі у 1667 році. до гетьмана відіслав, не було мене на Січі!

– Як там насправді було, тобі краще знати, – твердо продовжував джура, не звертаючи уваги на буйство Реви. – Але цидула та вже від Трійці лежить у генерального писаря на розгляді. Її в канцелярії бачив сотник Полтавець і отаманові про неї сказав. У тій цидулі писано, що Голошка на Москві приказні допитували і він там на дибі кричав «слово і діло» і царевим людям показав на тебе, і на Місюню Захарченка, і на Івана Щавенка, і ще на багатьох, хто Єфімці-послові злозатєйно карачун поробив…