Екатерина Бабкина - Соня

Позбутися дитини і повернутися чи повернутися, а потім позбутися дитини. Пояснивши Пухові з Порохом попередньо, що нікого врешті не обходить, з ким там вони трахаються й що замикаються вдома стільки років, обмеживши коло спілкування одне одним, вони тільки з тієї причини, що придумали собі, ніби люди в їхньому місті не люблять гомосексуалістів, а це неправда, люди не не люблять гомосексуалістів, люди в їхньому місті, як і люди в цілому світі, можливо, просто взагалі нікого не люблять, навіть Соню. Пояснивши тьоті Галі, що цигани не крадуть дітей. Пояснивши циганам, що від них одні неприємності – і вчителям, і облдержадміністрації. Пояснивши Луї, що в його красивому, вимріяному Сонею житті більше не буде такої солодкої Соні, тож йому варто про це замислитися, поки не пізно. Пояснивши жінці з повороту, що хто помер – той помер, як ти це не називай, помер і не чує її більше, не бачить ворон, котрі гадять на пам’ятники, і не випиває горілки з поминальних келишків. Пояснивши дідові, хай він її і не почує, бо помер, але пояснивши йому все ж, що нічого доброго він не зробив, просто втік звідти, де було складно, – туди, де не треба нічого вирішувати, й, можливо, якщо раптом дід змінив свої погляди, є навіть хтось, хто вирішить усе замість нього, – і от вона, Соня, знає, що так робити не слід, тому що завжди робить так сама. І кетчуп. Пояснивши тим, хто робить принти для дешевого кетчупу, що все неправда.

Так Соні теж не подобалося. Все, що подобалося, – принишклий ліс, порожні тихі дев’ятиповерхівки, сонце, котре лащилося до неї, і запахи старої машини. Соні було самотньо, незрозуміло, страшно, непевно й абсолютно добре.

«Я в лісі, – написала вона Етері, – хочу тут назавжди залишитися й нічого з цим всім не робити».

«Пам’ятай про важливе! Погугли, як народжувати в лісі, поки є Інтернет», – відповіла Етері.

– Я була в тьоті Галі, – сказала Соня Пухові, повернувшись, але одразу ж додала: – В лісі. Правда, там не було тьоті Галі.

– Усе нормально? – стривожено спитав Пух.

– Усе нормально, – відповіла Соня. – А у вас?

– Ні, – сказав Пух. – У нас все ненормально.

Порох замкнувся у ванній. Баба замкнулася поруч у туалеті.

– Женю, що ти там робиш? – знову і знову запитував Пух, він мало не плакав. Порох мовчав. Навіть не відкрив воду.

– Содоміт проклятий! – кричала з туалету Порохова баба. – Кара Господня іде по тебе!

– Це вона про Пороха? – спитала Соня.

– Це вона про мене, – сказав Пух.

Баба почула Сонин голос і притихла. Тоді прочинила двері і визирнула світлим старечим оком у шпаринку.

Перед собою баба тримала великий хрест.

– Добрий день, – сказала Соня.

Баба в темному туалеті схожа була на роздратованого домовика.

– Можна з вами поговорити? – безнадійно сказав Порох.

– Содоміт проклятий! – Баба зачинила двері.

Пух сів на підлогу і сховав обличчя в долонях.

– Вона увірвалася зранку і била мене хрестом. Тому що я, содоміт проклятий, спаплюжив Женю, – так і сказала. Ми ще спали. Це ти не замкнула двері. Женя перелякався й вискочив з ліжка.

– Голий?

– Голий. І баба зомліла. Так страшно зомліла, мені здалося, вона посиніла. Правда, може, вона весь час така синювата. Я ж не знайомий з його родиною. Я її взяв на руки, щоби покласти на ліжко, і тоді вона почала мене душити. Не випускаючи з рук хреста.

– А… – Соня сіла на підлогу поруч із Пухом.

Баба в туалеті важко ображено дихала, в ванній у Пороха було тихо.

– Я дав їй ляпаса. Я мусив, Соню. Щоби вона отямилася.

– І вона отямилася?

– Кара Господня! – нагадала баба з туалету.

– Слухайте! – закричав раптом Пух. – Я вже сім років переживаю цю вашу кару Господню! Кожен сраний день. Я люблю Женю! Женя любить мене! Господь же казав усіх любити, так ми це і робимо. Навіть не всіх, а просто любимо одне одного, що значно прийнятніше з точки зору соціальних норм. Чому тоді ніхто не любить нас? Соню, ну що тепер буде? Я ж нічого такого не зробив.

– Як ти міг її вдарити! – безсилий голос Пороха за дверима ванної мав у собі стільки розпачу, що Соня подумала: і правда, як же він міг її вдарити?

Пух від цього голосу зіщулився, ніби почав зменшуватися потроху до квасолевого розміру.

– Женечка, – заскиглила баба з туалету. – Куди тобі їхати з цим содомітом. Подивися, яка красива дівчинка. Ну така гарна, худенька. Буде у вас родина. Як у мами з татом. Народить тобі донечок. Як Христинка з Олесею. Ти ж любиш Христинку з Олесею? І синочка народить. Як ти.