Екатерина Бабкина: Соня

Жити їй загалом подобалося. Сонце облизувало її з квітня по вересень, залишаючи під шкірою приємний лоскіт і змішуючи на Соні невловимі пастельні теплі відтінки. Колір виходив, ніби вигоріла трава чи гарячий чай з ямайським ромом, ніби відблиск раннього місяця в зеленуватій воді нагрітого мілкого озера, як пісок на оголених літом плесах. З жовтня по березень сонце так само облизувало Соню, тільки через одяг, й цим вона теж цілком задовольнялася. На литках і руках тонкі непомітні волосинки, яких вона ніколи не позбувалася, були прозорі. Чоловіки любили трепетно на них дмухати. Іноді в темряві волосинки ці світилися, ніби ними пробігав недосліджений тілесний струм.

Грошей у неї майже ніколи не було. Не те щоби Соня була нездатна до праці – просто жити подобалося їй і так. Двічі на рік вона мила скромне вікно на кухні та велике вікно в неправдоподібно маленькій кімнаті, котра, здавалося, була спроектована, щоби жити вгору – стелі височіли аж на три помірних Сониних зрости, що унеможливлювало заміну лампочок і прискіпливе розглядання темнокрилих неповоротких нічних метеликів. Тому Соня любила різні світильники та роздивлялася метеликів на малюнках і фотографіях. Ще двічі на рік Соня мила різні чужі вікна й потім купувала на намиті гроші легкі летючі сукні, сандалі в секонд-хенді, намиста з емальок і часом срібні ланцюжки, котрі замотувала навколо зап’ясть. Коли Соня малювала, ланцюжки тихо дзвеніли. Взимку Соня запарювала трави і подавала до них зварені влітку з найнеймовірніших речей, але все ж переважно з фруктів та квітів, варення, конфітюри та джеми. Ті, котрі вона не подавала, – вона відвозила в крамничку свого друга. На гроші з крамнички вона купувала нитки і плела з них светри та шапки, шалики, рукавиці, високі шкарпетки, котрі їй неймовірно пасували – особливо коли крім них Соня більше нічого не одягала. Ті шкарпетки, шапки, рукавиці, муфти, светри й комірці, котрі вона плела, але не одягала – з чимсь чи без будь-чого, вона відносила… Ну, та Бог із ними, з грішми.

Соня вправно водила світле, просторе, блискуче авто марки ВАЗ, ясно-зелене, круглооке, якесь зворушливе й безнадійне. Пахло в ньому дитинством, виїздами до ріки з бадмінтоном, м’ячем, килимами на вичистку та великим білим тазом, в якому замість, власне, ріки, плавала зовсім ще невелика Соня, поки мама мила килими, дід мружився, чистячи яблука, а чиїсь білі та чорні кози вовтузилися в побережному верболозі; пахло осінніми виправами на гриби та шипшину, котрі сушили потім удома – перші як намисто, на нитках, високо в кухні, а другу – розваленою на підвіконнях, оранжеву, неприємну, підлу всередині – ніби грудки скловати в яскравій желатиновій оболонці; пахло також нічним проводжанням на поїзд до моря, де хворілося на дизентерію, жилося в приватному секторі і їлося суп харчо в їдальнях з найгнучкішими отруйними зміями черг; пахло гумовими чоботами, ящиками з яблуками, дощем, що просочувався через старі гумки на вікнах, і завжди трошки бензином, тому що бензонасос Соня прикрутила сама. Було автові років, як і Соні, але їй здавалося, що це зовсім ще небагато. Соня завжди всіх підвозила, особливо друзів – з музичними інструментами на виступи і з картинами на виставки, з ноутбуками, проекторами та екранами на презентації, з вбраннями на покази, з візажистськими валізками на фотосесії та з просто валізами в аеропорт. І без нічого, п’яних, розгублених, смішних, веселих підвозила також. Їй було не важко. За це друзі та інші люди дарували Соні красиві речі – маленькі, майже не використовувані полички з Ікеї, горнятка з Батлерз, келихи з ресторанів, дарували також майже повні флакони парфумів, светри й сорочки з All Saints, Terapy чи Bolongaro Trevor, а одного разу навіть сукню-трансформер від Comme des Garçons та окуляри Balenciaga. Тому Соня завжди була найкрасивішою. Хоча є підозра, що Соня була найкрасивішою не тому.

Малювала Соня переважно себе саму. Для журналів, сайтів, принтів та афіш, логотипів, дитячих книг, руками і в фотошопі Соня малювала Соню. Іноді Соня була чорнява, іноді – білява. Іноді – стрижена, іноді – довгокоса. Іноді вбрана гарно й зі смаком, а іноді гола і з безсоромно розчепіреними ногами (було й таке). Іноді Соня була дитина, що виконує різні акробатичні вправи з буквами для абетки, а іноді чоловік. Але це завжди виразно була Соня.

Соня ходила на вечірки.

Соня вчила мову на курсах, іноді німецьку, іноді французьку.