Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

Працівники побачили, що труп розплющив очі, їх з переляку відкинуло до стіни, з криком, роззявленими ротами й витріщеними прожекторами!

Впродовж тих кількох секунд, поки І-раз всівся на ліжку, на якому він щойно, в буквальному сенсі, лежав трупом, поки дістав з кишені телефон, зняв трубку і промовив додзвонювачу «ващє», поки почув, як в трубці хтось гикнув, – весь цей час санітари були притиснуті страхом до стіни. Їх заціпило, вони просто спостерігали за рухами трупа. По той бік слухавки Івана почули гопники, і вони з полегшенням зрозуміли, що брат ожив і зараз почне діяти за заздалегідь узгодженим планом.

І-раз по-клінтіствудівськи просканував дві перелякані камбали у білих халатах, що приплюснулися до стіни, дістав з іншої кишені волину й навів її на них. Санітари не злякалися зброї, бо вони й так були паралізовані – вперше в їхній медичній практиці ожив клієнт!

І-раз крикнув: «Картотека!». Але ніякої рефлективної реакції від санітарів не надійшло. Навпаки, їхні обличчя стали кольору холодильника. Як би ви зреагували, якби труп, який щойно оклигав, навів на вас приціл небезпечною байдою і погрожував словом «картотека»?

– Картотека на! – вдруге гаркнув І-раз.

Чоловіки повільно заворушилися, ніби під ці дві пласкі рибини затекла холодна морська течія. Подумки почали молитися й матюкатися, в них це виходило так, як раніше в Івана – «Ітіть!».

Уже було невідомо, чим вони більше нажохані – другим життям гопника чи першою можливою смертю самих санітарів. Померти в морзі – конструктивна річ – не треба зайвої возні. Взагалі, якщо подумати, найправильніше місце для смерті – це морг. Перефразовуючи рекламу «Снікерса»: «вмер – і порядок». Відчуваєш, що от-от помреш – йди в морг, май респект до медиків та гробарів.

Ці двоє санітарів завжди роздягали трупи, доглядали їх, вносили в реєстр, допомагали проводити судмедекспертизи тощо, але хто догляне за вмерлими санітарами? Хто повірить, що вони померли через уже мертву людину?

Санітари повільно посунулися до свого кабінету, де була картотека трупів із даними та висновками патологоанатома.

І-раз забрав у них папку з записами, а також ключ від одного з кабінетів і зачинив у ньому ці дві сплюснуті морські рибини. Сам розкрив папку на останніх заповнених сторінках і почав водити пальцем по прізвищах. Так, ніби в морг приперся апостол Петро, щоб з’ясувати, хто ж порушив графік і так і не потрапив до нього з цієї установи.

Усе спрацювало так, як і було приблизно заплановано Іваном ще на лавочці біля церкви після зустрічі з дівчиною, в яку він закохався.

А план був наступним: спершу Івани домовилися зі спеціалістом із убивств про тимчасовий летаргічний сон для І-раз, колобок ввів гопнику спеціальну ін’єкцію, потім брати занесли його на вулицю, перевдягли в бомжацькі шмотки, брякнули в швидку, сказали, що знайшли на районі трупака і попросили забрати його. «Ми ж, тіпа, чисто за чистоту района виступаєм», казали в трубку Івани. Далі за бездиханним тілом приїхав автомобіль, забрав Івана і відвіз у морг.

У приблизно обумовлений заздалегідь час гопники мали звякнути на телефон І-раз, і рингтон з «Качиних історій», як запевнив спеціаліст з убивств, відразу мусив вивести Івана з летаргічного сну. Звісно, бажано було, щоб Івани вгадали час дзвінка, оскільки їхнього брата мали в певний момент роздягнути, і санітари б виявили пістолет, телефон і все інше добро, яке було в кишенях І-раз і мало йому знадобитися. Але, як відомо, у трьох Іванів один мозок на трьох, який діє навіть в ситуації летаргічного сну.

І уже на місці, всередині моргу, І-раз сам мав розібратися в ситуації.

Ну, не вбивати ж санітарів у їхньому ж морзі. Ну, не штурмувати ж усім трьом братам цей заклад зі збройним нападом. Збоку це виглядало би пацавато, ніби вони хочуть вкрасти трупи.

Все можна було промутити якомога тихіше, і гопники діяли в цьому напрямку.

У картотеці І-раз дізнався, в якому холодильнику лежить тіло Костенюка, родича дівчини, в яку він закохався, і попрямував коридором у пошуках потрібної камери. Він відкрив холодильну камеру. А там, нічого дивного, – лежав труп. Проте в І-раз на мить дибанулося волосся, він навів на Костенюка пістолет. Але навіщо ще раз убивати мертву людину?

Він дістав з кишені обруч, який загубила дівчина в калюжі, і спробував натягнути його на зап’ястя Костенюка. Вийшло, прокрутив.

Також І-раз дістав папірець, на якому був написаний його номер телефону і незґрабно намальоване червоним зарядом сердечко.