Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

Він обережно, з усією чоловічою грубою ніжністю і пильністю, прикріпив цей папірець до обруча.

В смертельній тиші моргу запанувала ще смертельніша тиша.

От і все.

Це кінець історії.

Запитання напрошується саме собою: а ви вмирали за любов?

Перед спаленням в крематорії трупи обов’язково ще раз будуть перевіряти на наявність зайвих предметів, щоб потім не копирсатися в попелі для того, щоб дістати кільце, сережку чи хрестик. Санітари обов’язково виявлять обруч із цим милим сердечком. Обов’язково повідомлять про знахідку рідним Костенюка.

Його близькі згодом обов’язково знайдуть власницю обруча, бо родинні таємниці серед родичів поширюються швидко, як шум сусідів за стіною.

Можливо, за обручем прийде саме Іванова кохана. Вона відразу згадає місце та обставини, де загубила обруч.

Що вона подумає, коли побачить номер телефону на зап’ясті свого мертвого батька?

Що б подумали ви?

Ви б задзвонили?

Звісно, вона зателефонує.

Можливо, не відразу, згодом, колись.

Але дзвінок буде.

І-раз встромив ключі в замок дверей, за якими перешіптувалися про неймовірне воскресіння бомжа дві перелякані камбали, і мовчки, з відчуттям виконаної справи, перепрошую – з відчуттям виконаної смерті, вийшов з моргу.

І що тут робив цей труп? Адже нічого не зникло, ніхто, по суті, не постраждав. Хто був цей мрець, який ожив – ніхто не дізнається, бо його знайшли як неопізнану людину серед вулиці і не встигли внести в реєстр.

Нікому в голову не прийде, що саме живий труп Івана міг залишити той обруч і той папірець на зап’ясті Костенюка. Спишуть на недогляд санітарів при роздяганні Костенюка.

А що сам І-раз?

Він кохає цю дівчину. Вона – Богородиця гопників.

Заради кохання до цієї дівчини він навіть готовий ходити з нею в церкву.

Це ж просто перейти дорогу від лавки на зупинці.

До того ж він уже зробив перший крок до релігії – перехрестився перед своєю першою смертю.

От тільки цікаво, чи можна в церкві сидіти на спинках лавок?

У більшості громадян нашого споживацького суспільства шлунки обладнані так, що найлегше їм перетравлювати грошові купюри. Навіть металеві монети люди краще сприймають, ніж бринзу чи ряжанку.

Жили-були на трьох диванах три гопники, брати Івани. Вони ніде не працювали. Хавали тільки те, що лох пошле.

Але їхні руки були постійно чимось зайняті – то шарилися в кишенях, причому – в чужих, то махали бітами, щоб відмахуватися від кумарних мух у спеку, то лузали насіння чи курили без фільтру з голодухи.

Час від часу вони вирішували заробити грошей. Для того, щоб мати можливість їсти не лише цигарки і семки.

Чим тільки пацани не пробували займатися на своєму тяжкому трудовому життєвому шляху.

Три Івани якось вирішили напасти на поїзд з продтоварами й нав’ялити вагон насіння, щоб потім збарижити це все конгломерації диких селянок, які торгують дріб’язком біля станцій метро. Чим українське село, яке з’їжджається в місто торгувати, відрізняється від Шанхаю?

Іншого разу гопники організували в школі № 24 гурток психологічної допомоги школярам. На закритих заходах вони просто збирали, чи, краще сказати, збивали гроші за те, що навчали задрипаних малолітніх лохів в окулярах правильно поставити себе перед гопниками з інших районів. Наприклад, на «дай памєряю ачкі» треба відповідати: «дай памєряю ачко».

Також брати відкрили бюро ритуальних послуг. Вони розкопували на цвинтарях якомога свіжіші могили, діставали звідти труни, чистили їх від ґрунту і виставляли на продаж у себе в салоні. А трупи закопували в ту ж яму, щоб ніхто нічого не запідозрив. Принаймні трупи точно нічого не підозрювали.

Згодом труни купували нові мерці, точніше, родичі нових мерців. Таким макаром виходив замкнений кругообіг трун у природі.

Цього разу вони вирішили спробувати ще одну схему. Вирахували на районі кілька квартир, де мешкали передсмертні пенсіонерки, постежили за ними, вибрали одну старушенцію, на їхній погляд – найменш адекватну, і запланували втертися до неї в довіру і з часом переконати її переписати квартиру на них. «Переконувати» збиралися не сюсюканням і доглядом за старою, а за допомогою наркотиків – набити їй у мозок амфетамінів, які їм іноді за півціни впарював знайомий барига. І за присутності нотаріуса, який з цієї ділюги отримає свою долю, оформити всі папери. А бабі думали затерти, що зараз тривають вибори президента, чи що вони приготували їй пакет документів на отримання додаткових субсидій. Одним словом, збиралися зробити все, щоб вона повелася і поставила підпис.