Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

Вечорами вони ходять у парки ремонтувати лавки, які розбирають на барикади провокатори і бандерлоги з Майдану. Через ці барикади не може проїхатися центром на своєму «порші» в нічний клуб жоден нормальний слюсар. Навіть стоматолог не може проїхатися.

– Скільки цукру?

– Ти шо, на приколі, мала? Не парь! Давай чай і всьо! – І-три гаркнув на волонтерку, яка роздавала на Євромайдані чай. І спокійніше додав: – Сахара – два.

– Будь ласка! – за хвилину відповіла вона, дала чай І-три і усміхнулася. Вдала, що не почула крику І-три.

І-три взяв чай, розвернувся і передав стаканчик І-раз. Повернувся до волонтерки і знову їй проциркав:

– Чай. Два чая.

– Все, як і в першому? – спитала вона.

– Тіпа да. І це, бутікі мона?

– Беріть, чому ж? Можете пригощатися усім, що є на столі.

Гопники люблять брати не стільки те, що на столі, як те, що під столом.

Три брати Івани вже кілька днів мітингували на Антимайдані. Через тиждень їм пообіцяли дати по триста гривень за кожну простояну добу. На Антимайдан вони припіляшили за тією ж процедурою, за якою сюди потрапляли всі притомні, та й непритомні пацани в спортивках зі спальних районів.

Кілька місяців тому пацани почали ходили у спортклуб «Мішкі да шишкі», підкачати біцуху. У них почали потроху назрівати мускули, може, культуристами вони й не стануть, але культурно трохи збагатяться.

Одного дня до них звернувся директор спортклубу, їхній тренер Микола Лось. Директор – колишній військовий, майор у відставці, з наколками «СССР» і «ЭЛЬВИРА». У нього була голена голова, але він носив пушкінські бакенбарди, причому здавалося, що бакенбарди він теж накачав.

Лось запропонував їм за баблос постояти на мітингу. Вони відразу погодилися. Ну як погодилися, директор сказав: «ілі за бабло на мітінг, ілі за ідєю на бальнічку».

І ось уже четвертий день вони тут стоять. Гарна робота – стояти на морозі. Був би пінгвіном – став би мільйонером.

Додому їх не випускає охорона Антимайдану – ввечері всіх перераховують, як яєчка під куркою. Кілька пацанів хотіли вночі втекти, почали спускатися дніпровськими схилами, а за ними погналася міліція і привела назад. Дехто каже, що «міліція з народом». Якщо придивитися правді в око, то стає зрозуміло, що «міліція – з наказом».

Іноді дивишся тій правді в очі і не можеш вловити її погляд, а потім розумієш, що вона – косоока.

Розваг на Антимайдані було небагато. Крім мітингів і бухла, інші приколи треба було розчехляти самим. Бригади гопотушок нічого кращого не вигадали, як ще в листопаді вчити новорічні пісні в стилі колядабстеп. Одна з пісень починалася так: «Я твой калядка на чістушкє вєртєп». Все зрозуміло – тітушкі поют частушкі.

Також на Антимайдані було мало їжі. Харчів – як для інопланетян у конюшні: одна юшка, бризнута в шапку-вушанку, затрухлявіла квашена капуста і чай з присмаком гідроцефації. І це – тільки один раз на день.

Всі інші харчопродукти – горілку, цигарки і картоплю-фрі – вони, як загартовані гопники в третьому поколінні, здобували давніми перевіреними методами – забирали під під’їздом у пересічних рум’янощоких очкулярників з мікі-маусами на бейсболах.

Але під вечір можна було іноді виходити з території їхнього мітингу за свободу. Парадокс – з мітингу за свободу можна виходити тільки у вказаний час.

От вони й прийшли на Євромайдан, бо тут халявно можна було до відпаду нажертися, тільки не варто це робити помітно. Причому, їхній керівник, який уже висів кожному Іванові по тисячі гривень, ще й дав спецзавдання, за додаткову капусту. Капусту не в сенсі їжу, а в сенсі гроші.

«Зарубайте собі, – казав керівник бригади, – не моросьте язиком, ваш чьос викурять сразу, патамушо ви трете на сто восімісят градусів по-другому, чим майдануті, вкурили?»

Та й самим гопникам Іванам складно було зрозуміти мову майданівців – таку чисту українську вони чули тільки на Айсітіві та Новому каналі.

Тож І-раз взяв у волонтерки сім бутербродів – по два братам і три собі.

У перший день збору їх вишикували перед Верховною Радою. Якби нардепів з партії Ригонів теж так виструнчити перед Радою і перевдягти в трєнікі й кепку, то не було би помітно жодної різниці.

Збиралися чоткі бригади вишуканих вуличних пацанів, елегантних рецидивістів, ніжних хуліганів, бравурних шибайголів. Як кажуть, кльов з молотком. Учасникам зборів не видавали якогось спецодягу – їхній стиль був спільним для всіх присутніх гопників, биків, рагулів, нормальних пацанів, тітушок, спортсменів тощо. Спортивки, туфлі або кросівки, шапка-підарка, куртки переважно з трьома адідасівськими смужками. Труси – теж адідас, або найк, на худий кінець.