Александр Ульянов - Жiнка його мрiї

Лада розплющила очі і подивилася на небо. Чистий травневий день. Вона увімкнула наосліп пульт. З екрана хтось закричав: «Хуба-буба – банановий коктейль. Така смачна! Така прикольна!» Белла Банс сидів на торбі і перераховував упаковки. Белла завмер і сказав Ладі: «Одягнись!» Він був моральним, цей Белла Банс. Він не любив, коли жінки голими вештаються його кімнатою. Патріархальний деспот прокидався вже після перших п’яти кубів. Надоїдливий селюк усідався біля Белли відразу після перших п’яти кубів і канючив цілий день свою жертву, аж доти, доки Белла не заганяв останню восьмикубову дозу. Зараз Белла похмуро дивився на Ладу, яка намагалася влізти в його джинси. Цього він теж не любив, тому що мікроби і таке інше. Напарника шарпонуло, і він побачив ментовку.

Менти заганяли набої, а потім ошпарено кинулися до машин. Лада тим часом спробувала відшукати біде і залишки думок. Вона ніяк не могла пригадати, як вона залишилася тут. Ні, вона знала Беллу Банса давно. На плавучому ресторані вона у нього відсмоктала, але того разу поїхала додому. Потім ще щось було. Тут вона почала чхати. І нарешті зрозуміла: вони, напевне, нюхали, потім пили, потім трахалися. Блядь, майор-то сьогодні на неї чекав поїхати в Пирогове. У них був спільний знайомий, сивокосий вайлух, директор Доля. Лада почала стягувати джинси і сорочку, наспівуючи, і скоро настрій у неї поліпшився. Вона набрала у велетенську, десь так на семеро чоловік, ванну води, повільно, вигойдуючи стегнами, насипала солі, хвої, ще чогось, піни. Вода від того навіть зробилася густою. На цьому її пригода повинна закінчитися, вирішує вона. Зовсім закінчитися. Хай йому… І вона несподівано щасливо розсміялася, а Белла закричав, що вона тупа багата блядь і що треба вмотувати, бо у нього купа справ. Лада не послухала і залізла до ванни. Белла Банс, відкинувшись, тільки борлак бігає від збудження на горлянці, дрочить на шоколадних красунь, і його свідомість далеко від Лади, а десь на красивих і вічно зелених островах.

Чорний язик траси Київ – Харків. Брати Кривоноси їдуть у роздовбаному «мерседесі». Вони задоволені, але нервові. Найменший говорить, що йому хочеться жерти. Блядь, говорять йому, сиди, малий, і не рипайся. У нас купа справ. Зараз або ніколи. Середній починає розповідати:

– Сука, ти розумієш, вона ледь не дала. Я вже її лохматку бачив… Ще трохи – і вона б дала…

– І як ти це вичислив? – запитав старший.

– По очах.

– І які у неї очі?

– Ну… Ну… Ну… Так, як хоче сцяти, але трохи інше, – говорить середній.

– Кльово, мужик. Кльово.

Чорний язик траси випльовує четвірку під скляні та бетонні верхотури Позняків. Брати зупиняються біля «Макдональдса». Вони розсідаються за столиками. Середній починає окликати дівчат.

– Дівчата завжди хочуть, щоб їх лапали…

– Але не кожна дозволяє…

– Точняк. Вони люблять, коли їм лижуть.

– Пішов ти. Западло. Там же воніща. Не просереш. Уявляєш? – старший звертається до молодшого, що повертається з морозивом і картоплею.

– А на фіга морозиво?

– Да, на фіга це повидло!

– На фіга, я тільки з півгодини, як пломби поставив.

Сонце било у вікно, вікно знаходилося зверху. І у неї почав підійматися настрій. Вода у ванні нагадувала молоко. Лада підняла ногу і спостерігала, як вода стікає по гарній точеній литці. Так, вона повела голову, повела повільно, як собака, як породиста собака, і знову опустила додолу очі, граючись зіницями у сонячній патоці. Белла Банс ржав. Він хапонув маньчжурки. Потім Лада підвелася у ванні, бо там, у глибині кімнати, чулися голоси. Голоси гучно били кімнату гортанними звуками: вони сміялися. Сміялися весело і заливисто. Лінивий і байдужий спокій змінився у Лади на цікавість. Вона закуталася в рушника і вистромила голову, напевне пам’ятаючи, що Белла Банс не любить, коли жінки вештаються кімнатами. Белла Банс якраз перераховував міцно скручені зелені купюри. Троє упаковували героїн. І тут зайшли брати Кривоноси, тобто Лапшини. Брати Лапшини почали валити. Старший брат з нагана, середній з «берети», третій запхнув ножа, але влучив не у пах, а в ногу. Він витягнув пістолет і бухнув прямо у перелякані очі, напевне, казаха, цілих три набої. Стріляли вони крізь пластикові пляшки. Лада дивилася на зірки пострілів, на дим, і це було моторошно захоплююче. Так, напевно, виглядало пекло, або його передпокій, якщо можна так сказати.

Було в широкій кімнаті сонячно, а кров розліталася у повітрі рожевою пилюкою. Лада захоплено ляпала віями. Вона дочекалася, коли весь цей тарарам закінчився, коли всі лежали на підлозі, а вже потім сховалася у ванній. Брати зібрали торби і поїхали. Тільки тоді вона подзвонила, але, на жаль, не знала номер будинку, номер квартири, а ляпнула так, навмання. Тоді вона попросила зачекати і, притримуючи однією рукою рушника, переступаючи через трупи, дісталася до дверей. Вона просунулася у двері, коли останній з братів, найменший, той, котрий цікавився жінками, повернув голову і сказав: