Александр Ульянов - Жiнка його мрiї

Машина пливла в густому тумані чорною горбатою автострадою. Навіть опинившись поза телебаченням, він відчував, що йому дихає щось противне у спину і не відпускає, наче щось ти забув, але повернутися і взяти не вистачає сміливості. Руслан подумки провів Лінду коридором, завів до туалету, зняв трусики: ось вона сидить і пісяє, пісяє

і плаче. Хихикнув про себе. Нічого собі манюся: чорною змією звивається між людьми і заковтує найсмачніші і найласіші шматочки. Хитра чорна падлюка, – говорило його сумління, збурене і нещасне. «Лексус» повз повільно. Нарешті він припаркувався біля універсаму «Україна». Придбав пучечок квітів – зелених з синіми. Усміхнувся продавчині з табличкою «Марта». Вертлява білявка впізнала його, вискаливши всі тридцять два зуби. Руслан витримав паузу, ввічливо дав емоціям влягтися, а потім запитав Клима. Дівчина згасла.

– Він у «Флорі», – сказала і вже з дурнуватою усмішкою поспішила комусь назустріч.

На вулиці в нього зробилися ватяними ноги. Туман плутася між ногами, і доки він шукав свій «лексус», настрій у нього погіршувався до катастрофічного. Нарешті він сів і рушив. Рушив до Клима, у клуб «Флора», з сауною, солярієм, косметичним салоном. Але голова робилася важкою і чомусь не відпускала думка про Лінду. Він у десятий раз прокручував їхню розмову, перевіряючи, чи не бовкнув чогось зайвого. Нарешті, коли сріблястий «лексус» ковзнув в арку й очі наткнулися на неоковирну вивіску «Флора» з двома дельфінами і ще якоюсь незрозумілою завитухою, він зупинився думками на Климові. Але заборонене збудження, відчуття зради і гріха, ніяк не хотіло відкладати у нього свої яйця.

Тому в кабінеті вони механічно кинулися тискати один одного, смикати за члени. Доки Клим не поклав його на спину і не увійшов, і не кінчив відразу після двох качків. Навіть тоді Руслан нічого не відчував. Він погладжував по засмаглій сідниці Клима, вдихав запах ніжної шкіри.

– Страшно мені, Климе, – сказав він.

– Страх збуджує, – резонно зазначив Клим.

Русланчик промовчав. Голову йому наче накачали розтопленим епоксидом. У нього шуміло у вухах. Кольорові метелики пурхали кабінетом. Він намацав рукою член Клима і почав дрочити. Але відчай низьким високовольтним струмом пройшовся повітрям. За відчаєм прикотив невимовний сум, скрушний і жахливий, від якого нікуди, навіть у хіть, навіть у виткану роками радість не сховатися. Русланчик хотів кричати, але рот беззвучно хапав повітря, і так, доки Клим не почав вводити йому член. Але Русланчик запручався, по-заячому, дуже сильно, відіпхнув його ногами.

– Перестань, мені противно, – просипів він.

– Ти збожеволів, – піднімаючись, сказав Клим. – Це ні на що не схоже. Ти набрався дурних звичок, Руську, від свого ментяри.

– Вибач. Вибач. Вибач, – Русланчик підтиснув ноги і захникав. Намацав, наче сліпий, склянку води; склянка упала, нарвавшись на негнучкі пальці, упала на підлогу, з глухим стогоном викинувши з нутра повітря.

– Серце. Вибач. Я дійсно не знаю, що зі мною. Тисне в грудях. Зараз попустить.

– Амфетамін, – спокійно сказав Клим і підняв стакан з підлоги.

– Вибач. Все, трохи попустило.

– Нічого, нічого, – Клим погладив Русланчика по голові.

– Це від роботи. Грубостей набрався. Мент, він кльовий. Класний.

За якусь мить Русланчик уже блискав очима і приємно усміхався кудись повз себе, наче на столі всівся голий Величко і вимахував йому у привітанні членом.

– А як, Климе, твій монах?

– Він не монах, ідіот!

– Не починай. А хто? Я ж не можу пам’ятати усіх твоїх любчиків, – Русланчик розвів руками.

– Піп. Священик. У Лаврі. Чудний такий. Член мені стрічечками прикрашає. Ага. Надивився телевізора з голими бабами. Башту і понесло. Ну, подався він відповідно туди, куди йдуть, коли дахотічка почалася, – нічого не вийшло. Чи то молитви затугі, чи то попи неправильні. Отак: ані з бабами, ані з попами. Познайомилися ми на якомусь фуршеті. Благочинністю там один, до речі, тата твого чоловічок займається. Ну й запарилися у баньці. Да, приємно згадувати. Для нього то трагедія.

– Ги-ги…

– Ги-ги…

– А твій менток тебе ще пістолетом не трахнув? – Клим розтягнув косяка.

– Треба спробувати, – переймаючи папіроску, сказав Руслан. Погладив по грудях.

– Хороша трава.

– Монгольська.

– Та не гони в трубу. Кой там монгольська.

– А ти думай, що монгольська.

– Не буду.

– Ги-ги.

– Ги-ги.

Шкіру взяло приском, і Русланчик морозно пощулився. Надолужити балачками сексуальну напругу, повну відсутність її, не виходило. Він почав натягувати штани. Курнув ще трохи трави, затримав дим, випустив.