Александр Ульянов - Перли і свині

– Не знаю. Колись пам’ятав, а тепер забув.

Більшості він навчився у матері. Ось так. Бідолаха Принц чистої крові ледь не розплакався. Рита підійшла і погладила йому черево, ну зовсім як коту. І Кау-Кау закотив від задоволення очі. Але далі того не пішло. Ми знову повернулися до нашої розмови. Принц клятвено пообіцяв звести нас з ТИМ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ.

– Він близький до безконечності, – зашепотів на вухо Принц крові.

І нас повели у безкінечність жовтого коридору. Листя шурхотіло, я думав про Риту: як зайдемо у маленький, але затишний ресторанчик, замовимо гарного червоного вина, багато їжі, а потім на чистих простирадлах будемо трахатися до самого ранку. Та враз прийшла думка: я невиправно інфантильний і паскудний коханець. Полив дощ, густий, дротяними струменями. Ми хотіли пробігтися, але одна саламандра виставила щось подібне до алебарди. І ми пошкандибали до своєї конури по коліна в грязюці.

У шикарному, ну майже тобі пентхаузі Аскарид Боб жив зі своєю китаянкою Мао Мао. Боб був без претензії. Відразу у ньому відчули військового, а тому він твердо знав, що від голоду ніхто тепер не помре. Його обов’язок – служити, бути годувальником родини, а не тертися з цими сохатими. Щоправда, Рита хороша. Як велике синє озеро, з розумними очима. Боб поклав на неї око. Але, як професійний шпигун і стукач, він нюхом чув, що за нею щось стоїть; він срати хотів на знать і на короля, він дикун із шостим чи сьомим чуттям у потилиці. Як його предки. Тому часто, зачинившись у ванній, він до посиніння члена дрочив, уявляючи Риту у всіх мислимих і немислимих позах. Йому хотілося бути покірним цій жінці, прислужувати їй, що завгодно; але досвід і приватне життя навчили його бути обережним. Ну нічого, при нагоді він уб’є їх усіх. До єдиного. Він справжній мачо. Він сильний, як бугай. Він дужий, як лось, що бореться за свою самку. Хрусь. І все, немає ніякого динозавра, ніякої людини. Так, він сильний і тугий, наче сталева пружина.

Затаївши дихання, він слухав, як гупає його серце, і дослухався, в який бік їх несуть. Принцеса уп’ялася в нього холодними жаб’ячими губами і повторювала: «Милий коханий, милий коханий», і вона не замовкала доти, поки він не дав їй дзвінкого запотиличника. Нарешті вони заспокоїлися, підкорившись долі. Завдяки гарному слуху Бек вловив розмову і зрозумів, що їх несуть до одного із сановників, котрий відає хрум-хрумом. За годину він відчув, що задихається, а принцеса втратила свідомість. Ізраїль Бек закричав:

– Караул! Жінка помирає… – І на цій фразі вирубився, як старий скрипучий рубильник.

Очунявши на підлозі, він побачив над собою цілий виводок маленьких драконів, не більше колібрі. Вони поливали його якоюсь рідиною. Ізраїль Бек сприйняв це за блюзнірство й ухопив їх зразу в своє лаписько. Він з насолодою відчув, як затріщали їхні благенькі кісточки, а кров потекла між пальцями. Виводок наскочив на Бека роєм бджіл. Вони кусали його, рвали одяг. Один примудрився підбити око. І невідомо, чим би це закінчилося, якби не влетів спецназ із саламандр і не порозганяв усіх по кутках. Відразу. Підтримуваний шістьма затискачами, вкотився сановник. Він навіть не глянув на принцесу, а відразу звернувся до Ізраїля Бека. Вони перебалакали про південну протоку і постановили сьогодні ж зробити вилазку у південну частину океану. Ізраїль Бек хитро потер руки.

Насправді більша половина хрум-хруму лишилася неушкодженою. Частина уціліла під важким шаром снігу. Скрізь, наче на полі битви, лежали скрючені посинілі динозаври. Ізраїль Бек набожно перехрестився. Потім він якось хитро шаснув у комірчину і повернувся звідти з пакетиком. Заявив, що розвів новий різновид хрум-хруму. Насправді це був пакет коноплі: із зернами, неперемеленими стеблами. Саламандри дружно схилили перед ним голови, як перед маршалом. Ізраїль Бек був знову на коні і дуже багатим чоловіком. З тріумфом він повернувся на Панагію. Як великий білий лайнер. «Цей хрум-хрум повинен рости лише в Панагії, інакше морози не дадуть йому визріти». Сановники зробили губи дудочкою. Отже, всі погодилися. ГОЛОВНИЙ ЖРЕЦЬ, що мешкав на самій верхівці піраміди, з чуток, сам був не проти спробувати божественного хрум-хруму. Його Високість ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ, негайно наполіг на аудієнції. І коли Ізраїль Бек зі своєю нареченою увійшли в пишні покої короля, то першим він побачив Абрахама Лі, котрий стояв раком і вітав таким робом дуже поважних людей.

Стоячи рачки перед Бобом Аскаридом та Ізраїлем Беком, він зовсім не відчував приниження; просто виходило так, що хтось відмотав його життя назад, забувши змінити декорації. Абрахам Лі зараз належав до класу «тіні сановників», а тому мав статус набагато більший, ніж простолюд. Не відриваючи очі від землі, він так і стояв, доки маленький динозавр не укусив його за вухо. Абрахам Лі встав, вишкірив зуби і зовсім нахабно подивився на Боба Аскарида, підморгнув Риті, мені, а Бекові з-за сановної спини тицьнув велетенську чорну дулю. Нарешті маленькі різнокольорові дракончики засюрчали у повітрі, а саламандри витягнулися у шеренгу зі зброєю, і тут з’явився ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ, з безкінечним, як до картини Джоконди, хвостом свити. Абрахам Лі вийшов наперед, закриваючи тінню його постать, а правитель підняв громіздкого крокодилячого хвоста. Туди тричі і поцілував Абрахам Лі правителя. ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ давно не отримував такої поваги. Він тричі склав губи дудочкою на знак вдячності. З нами обійшлося трохи простіше: Абрахам Лі облизав наші пальці на ногах, при цьому повторюючи: «Я просвітлений, я просвітлений, я просвітлений…» І шкірив зуби. Але досить і цього. Правитель нагадував великого пупса з непомірно великою головою, вкритою різним тату, у тому числі і зеленою квіткою. Він відразу перейшов до діла.