Александр Ульянов - Знак Саваофа

– Ти там зовсім вже доросла. Скоро сама будеш…

– Так… Тоді давай…

– Облиш.

І мати поплескала її любовно по голій задниці. Сестра витанцьовувала перед дзеркалом, то збираючи на голові волосся, то пускаючи його попелястими водоспадами на дорослі вже плечі. Розставляла ноги, показуючи пух між ногами та рожеву плоть, нагиналася, викручувала сідницями: вона відвідувала драматичний гурток. Потім тихо промовила, мабуть, нічого не помітила або не звернула уваги, що холодно, і зачинила двері. Фіолетове сонце рожевими павуками лягало на сніг. Мати вже поклала її на тапчана і натирала якоюсь цілительною маззю, рецепт котрої написала їй почтенна генеральша. Ілона дивилася на червоне сонце, що залітало в проймища між будинками, нічого не думала, бо мріяти розучилася змалку, якось почувши від батька, що від пустопорожньої мрії та балачок одні нещастя. І тут з нею сталося те: тілом пробігла легка судома, потім тіло обсипало сиротами, в голову шугонуло, і вона оп'яніла, провалюючись на миттєвість у насолоду, до цього ще не знану; коли отямилася, їй видалося, що пройшли роки, але то були секунди: в роті сухо, світ якийсь мізерний, наче звузився, і таке інше, що слідує відразу за першим оргазмом. Це було до зустрічі з генералом Пашею. Потім вже з'явився він. Це вже не про генерала Пашу, убієнного чеченським партизаном.

Анастасія, солодка блондинка, чистокровна, а не фарбована, еліта в кількох поколіннях, якщо зважити на час, який пройшов від переляканого натовпу матросні, що брала Зимовий палац у далекому Петербурзі. Анастасія з упередженим волооким поглядом зелених непроникних очей, з античним профілем, з віршами Кітса на устах і зі снами про Вознесенського, з талією Юнони, грудьми Афродіти, обличчям цариці Савської повзала серед гостей з грацією шовкової гусениці і натрапила на молодого чоловіка в картатій сорочці, з важким селянським обличчям, але не звітреним, таким, як бувають обличчя селян середньої смуги. Він вразив її цільність. Ця потолоч, яку вона так і називала, що зібралася на її день народження і грала на гітарах заборонені пісні, в той час як їхні батьки запроторювали або відправляли на довічне життя до Сибіру за подібні куплетики цілі ешелони. Але час всього минає. Все так нагадує карну хроніку. Нам не лишили виходу, показавши, де він, той вихід, знаходиться. Тож за короткий час встигли вихолоститися, перейняти такі-сякі звички, а тому не без підстав маман мала статус світської левиці, яка нічогісінько не тямила у житті, дала одурити себе простому потомственому селюкові, напевне, не без майбутнього і не без царя в голові. Було напрочуд дивним, що Анастасія, випещена на молоці усіляких інтриг, була такою дурною. Вона ще була дуже спокусливою, принаймні ця ілюзія жила у ній аж до народження Ілони. Потім, звісно, на неї наплило, чи упало, чи вдарило блискавкою прозріння. Вона закохалася: зі своєю осиною талією, медово-молочною шкірою, шаленим інтелектом, а ще більшим спадком. Вона глупо віддалася семінаристу порозмовлявши з ним про рух світил, про єврейське питання, про національні особливості українського сексу й іншу тягомотину Ніч була просто чарівною, обоє нічого не розуміли, хоча він, Митрофан, поклав її на ліжко і з півгодини дивився довгим поглядом блазня, наче перед ним лежало тіло нещодавно загиблої. За дверима щось гуркнуло, і переляканий, як кінь, семінарист завалився у ліжко, що і вирішило його долю; він почав шукати її губи, а вона, вдаючи романтичну пристрасть, взялася стягати з себе крепдешинові чи кремпленові лахи, повторюючи соковитими устами якийсь чотиривірш давно забутого поета. Таки під ранок їм щось вдалося зробити, після чого молодий, майбутній, так і не збулий священик ходив, як ковбой, розставивши ратиці, а Анастасія хворіла, скаржачись мамі на передчасні місячні. Отими недолугими брехнями і вирішила його кар'єру. Мама не була такою недорікуватою, а подивилася на неї з-під окулярів, закурила папіроску, сьорбнула кави з коньяком і запитала: «Хто він?» Коли довідалася, що спокусник майбутній священик, мати задумалася, закурила другу папіроску і вже наприкінці, коли недопалок полетів у попільничку графів Разумовських, кинула недбало: «Це, дорогуша, треба виправити, якщо ти хочеш з ним лишитися… Да, подумай, хіба мало мужчин буде у тебе на шляху… і кожен єдиний?» І очі в неї лукаво, але не зле загорілися. Вона навіть не слухала, що Митрофан – то її найдорожчий, найчарівніший, найвеличніший. Хіба мало лягало на її шляху. Матері насправді було незручно, зовсім не комфортно, що її доньку, одну-єдину, як негри шльондру, взяли просто так, ну тьху, дійсно, як чорний за пару шовкових трусів студентку. Позорно і водночас так дерзновенно, що мати пішла до буфета, налила собі коньяку і одним махом випила, блиснувши карими, ледь не чорними, з антрацитовим полиском очима. Проте час теж нічого не вирішив. Тож довелося справляти весілля. Любов – це глина, з якої вимішується життя, але ніколи не прийде комусь в голову споживати ту глину, якщо у нього є здоровий глузд. Тож відгуділи тихцем весілля. Зять виявився на диво здібним учнем. Він дійсно виправдав довір'я тата і мами Анастасії, пробравшись таким робом у верхівки ЦК, а названі родичі роззявляли з переляку та здивування роти, як цей селюк балансував на межі тюрми та могили. Головне, вони нажили немало добра, а ще двійко дівчат. Потім настала криза. Криза полягала в гедоністських уподобаннях Митрофана. Так, так. Так вона і говорила чоловікові, заливаючись гіркими слізьми, стаючи у позу, завжди біля люстра, щоб бачити себе. Всю свою пристрасть, знівечену молодість, хоча потайки вона зовсім так не вважала, бо молодість затрималася у її свідомості десь спочатку, як вона зустріла Митрофана. її навчали подібній методі, але вона ледь-ледь вульгаризувала, а ще самотність ніяк не давала попрощатися з люстром, улюбленими часописами, телевізором, телефоном і дітьми. Вона дотошно перераховувала усіх коханок, навіть останніх пойд, що отримували за це платню і які приїздили на дачу в неміряній кількості, навіть у ті часи існувала така професія. Ілона з великим захопленням, бо була улюбленицею тата, вітала всі його уподобання. Це її щиро проймало і було розвагою в цьому одноманітному житті статків та повсякденного лінькування, зі снобістським поглядом на високі вершини людського становлення, що закінчувалося нічною мастурбацією, печальною, але прекрасною.