Александр Ульянов - Знак Саваофа

Перекреслила і дописала: «Смерть і секс, ніякого кохання». Ілона свідомо викинула з пам'яті те, що Норка покликала її, коли вона в задумі дивилася на рвання хмар, усміхаючись у себе дивно, зачаровано, і поманила її, прискаючи зі сміху: о, коли вони сміялися, то були дійсно подібними, хоча останнє часто викликало у Митрофана підозри, бо всі у сім'ї біляві, а, подивись, ось Ілона майже тобі мадярченя, красива і холодна, видно, жорстока і хтива, навіть спльовував через плече, коли думав про неї, але для того, щоб не зурочити. А тоді вони зазирнули у вікно. Генерал Паша лежав на дивані й мастурбував з зачарованим виглядом гордого обличчя, яке годилося для фотокарток, а не для подібних споглядань чи відвідин. Перед ним стояла якась картинка, і він раз від разу повертав голову. Видавалося, що голову повертає пам'ятник, щонайменше бюст. Ілона мимоволі підняла до грудей руки, і вихопилося у неї: «Дурепа!» Але вже за хвилину вони нічого не пам'ятали, а просто сміялися, сміялися просто так. Пізніше, через багато років, у ліжку з однією особою невиразної статі, вона автоматично увімкне телевізор і побачить чеченського бойовика з натхненним обличчям, і почує його промову, в якій ішлося про те, що він власноручно, з великим задоволенням відрізав голову генералу Паші. Відрізав повільно, щоб той кричав і всирався, сцяв і благав. Різав кишеньковим, московського виробництва ножиком з авіаційної сталі. За муки чеченського народу. Магомет єдиний пророк і так далі. На екрані затріпотіли чорно-білі кадри, з'явилося обличчя Паші, зараз подібного на залізничного бомжа, з заслинявленим ротом, сльозливими очима, вузьким набалушеним чолом, посіченим зморшками, над якими зависло збите в кетяги волосся. Він щось намагався сказати, але мова нагадувала щось середнє між мовою бабуїна та феньою привокзального залізничного київського бомжа. Потім була показана сама страта, зафільмована невміло дикунським оператором, але дотошно, як першокласник переписує чужий твір, мало йому зрозумілий, але з усіма подробицями. І лише тоді вона поцілувала свою подругу туди, куди та вперто три роки її просила, – про це трохи пізніше. Після того вона його не бачила, але якась тяжка і водночас легка пам'ять прихоплювала її у найскрутніших ситуаціях і виводила з найнеприємнішої історії. Все воно буває до пори, але зараз повернемося знову трохи назад.

Вона не любила віддаватися спогадам, але якщо вони приходили, то Ілона раціонально проціджувала їх, розкладаючи поличками, відшліфовуючи у пам'яті так, як їй потрібно.

Це частково вдавалося. Тоді вже лежала зима, чиста і світла, з маленьким фіолетовим колом сонця на горизонті. Мати, яка здебільше від нудьги, щоб не кинутися в довгу чергу коханців, займалася вихованням доньок. Вона доходила до солодкавого маразму або до нестримної деспотії, що було одне й те ж. Вона вибирала їм одяг, навчала правильно поводитися, говорити, наглядала за репетиторами. Вона мила їх особисто, продивляючись усі жіночі місця, пильно, ретельно, аж тоді відправляла спати. І ось так до п'ятнадцяти років. Старша Нора бунтувала, але ця буря в склянці води нічого не давала: мати скаржилася батькові, подаючи це зовсім інакше, і той строго карав правопорушницю, яка з самого дитинства надміру любила ласощі та гроші. Трохи згодом, через кілька років, вона помстилася матері у досить жорстокий спосіб. Тож лягав за вікнами фіолетовий зимовий день, де тіні перепліталися з тінями, вітер стріляв кришталевою пилюкою, все западало в паморочливі сині ями і таке інше. Мати загнала Ілону до великого мідного таза епохи царя Тутанхамона чи навіть древніше; зазначимо, що мати від нудьги та бездіяльності займалася спіритизмом, почитувала літературку, яку тоді ще вилучали з ужитку. Анастасія не визнавала нічого, окрім широких тазів, пила трав'яний чай з музейних чашок, обмеживши себе якнайбільше у цивілізації. У відкритих дверях Ілона побачила роздягнену сестру, зі спини: пряма лінія плавно від лопаток переходила донизу, розчленяючи дві половинки сідниць, обмальовувала їх, виточуючи красивої форми довгі ноги, як би зараз сказали, ноги манекенниці. А мати в той час працювала мочалкою. Сонце, фіолетове, наливаючи повітря ультрамарином, сповзало за пласкі дахи. Тоді Ілона, задихаючись, сказала:

– Мамо, ти ще не терла там.

Це вона сказала холодно, тримаючи розроєні почуття та думки, і Анастасія почала працювати ніжно між ногами губкою, потім, наче про щось здогадуючись, завмерла на хвилину і продовжила далі, проказавши: