Юрий Винничук - Груші в тісті

Більше ми не бачилися, окрім одного містичного випадку. Минуло кілька років, і от якось я побачив її зі старшою жінкою, можливо, мамою. Я не відразу второпав, що це вона, й озирнувся, вона озирнулася теж. Мене ще здивувало, що вона геть не змінилася. Того ж дня я розповів сусідці про цю здибанку, вона дуже здивувалася:

– То не може бути вона. Хіба ти не знаєш, що вона загинула?

– Як?! Вперше чую.

– Я була певна, що тобі розповіла.

Надя працювала в торгівлі і того трагічного дня виставляла у ресторані ревізорам, а потім їхала на машині додому і потрапила в аварію. Перед тим вона встигла вийти заміж і народити дитину. Їй було тільки двадцять п’ять.

Хто ж тоді озирався за мною схожий на неї?

Прокидаючись вранці у Винниках, ви не почуєте ані пронизливого скавуління трамваю, ані гуркоту авт, ані гомону вулиці, натомість ваші напівсонні вуха лоскотатиме грайливий щебіт пташок, дзижчання бджіл і ліниве сокотіння курей. І так щоранку. А вночі ви засинаєте під організоване кумкання жаб і витончений сюркіт стрикоників. Я вже мовчу про запаморочливий запах матіоли і бузини.

Сонячне проміння поволі проникає крізь примружені повіки, і сиза поволока дрімоти сповзає з очей, щоб явити цей тихий розморений світ будинку. Ранок як ранок. Міг бути схожим на безліч інших. Але не був, бо коли я прокинувся, моє чутливе вухо вловило чийсь ритмічний подих: хтось лежав поруч, і його тепле дихання ледь-ледь відчутними хвилями торкалось моєї щоки. Хто б то міг бути? Я напружив свій розімлілий за ніч мозок і відразу ж дійшов висновку, що то може бути лише жінка. Якби це був чоловік, він би спав на іншому ліжку, бо я ж не гомик. Отже – жінка. Але далі мої роздуми вперлися в глуху стіну, я ніяк не міг пригадати, звідки вона тут взялася.

Я спробував її роздивитися, але це нічого не дало, бо вона накрилася з головою. Мені чомусь щастило саме на дівчат, які в ліжку накриваються з головою. Чому вони так роблять, я ніколи не міг вивідати – з тієї простої причини, що це у них виходить цілком несвідомо. Бо коли таку панну запитуєш, чому вона завше накривається з головою, звучить одна і та ж відповідь: «Справді?»

Уявляєте – вони самі цьому дивуються, єдине, що вони чітко пам’ятають, – це те, в чому сплять. Жінки тут поділяються на дві більш-менш однакові половини: тих, які сплять у майточках, і тих, що – без. Відповідь одна: «Я так звикла». Принаймні хоч ця звичка є усвідомленою. А тому навіть не намагайтеся їх перевиховати – це все одно, що навчати кішку подавати пантофлі. Жінка, як уже до чогось звикне, то не розлучиться з тією звичкою до самої смерті. Одна половина перед сном ні за що не скине, друга – ні за що не вдягне.

Панна, що сопіла біля мене того ранку, могла належати як до одних, так і до других. Чесно кажучи, мене нервують саме ті, що після палких любощів натягують на себе майтки з таким виглядом, мовби їх і не скидали. Я ніколи не міг збагнути, що це має означати. Що вона вже свою місію виконала і брама на ніч зачинена? Що вона боїться, аби я не зґвалтував її серед ночі? А може, майтки для неї щось, як вінок невинності?

Невже і ця в майтках? Я ковзнув рукою під ковдру і відчув розпашіле дівоче тіло. Пальці мої торкнулися пружної сіднички і я полегшено зітхнув. Та цього було замало, аби я врешті згадав її. Я підвівся на ліктях і оглянув покій. На кріслі лежали дбайливо складені джинси і біла майка. Мій одяг валявся на підлозі, це схоже на мене, інколи я шпурляю його на стіл. Цього разу стіл був заставлений пляшками з-під шампанського, мадярського вина, горілки і пива. О Боже! Не дивно, що мені відбило пам’ять.

Чи тільки пам’ять? Щось я ніяк не міг пригадати жодного сексуального моменту з учорашнього вечора. Чи ми взагалі кохалися? Логічно було б припустити, що так, бо коли двоє різностатевих осіб лягають у ліжко, тож не для того, щоб обговорити останні рішення нашого парламенту. Кількість порожніх пляшок вражала. З якої нагоди була забава? Де решта народу? Чим ми займалися весь вечір?

Якщо крісла і стіл стоять не посеред покою, а попід стінами – отже, були танці. Я зиркнув на годинника – половина першої дня! Ну-у, все ясно: забава була до рання. О шостій ранку, коли починає їздити транспорт, тепла компанія подалася на автобус. Цікаво, чи займалися ми після цього любощами? Важко це уявити після цілонічної забави. Я обережно виповз з-під ковдри, підхопив з підлоги сорочку і поплуганився до лазнички. Ані гаряча, ані зимна вода пам’яті мені не вернули. Я далі не міг вирахувати, хто лежить у моєму ліжку. Коли ж я зайшов на кухню, то остовпів. Там було все чисто і прибрано, стіл уже не був завалений посудом, пуделочками приправ, крихтами хліба, а підлога блищала і сяяла, і, мовби цього було замало для повного щастя, блищав і сяяв весь посуд, використаний на вчорашній забаві.