Юрий Винничук - Мальва Ланда

– Наскільки мені відомо, однорога полювали винятково задля його чудесного рогу, завдяки якому можна визначити, чи є у вині отрута.

– Авжеж. Я п’ю вино тільки з його рогу.

– Ви боїтеся, що вас отруять?

– Не в цьому справа наразі. Поки що я тільки готуюся до тієї священної хвилини, коли зможу посісти трон України. І саме тоді мені згодиться цей ріг. Бо ж у мене з’явиться чимало ворогів. Але вже зараз я користуюся рогом, аби призвичаїтися тільки до нього і ніколи не брати до рук келиха. Рогом я також торкаюся кожної страви.

– Це так само для того, щоби призвичаїтися?

– Авжеж. Коли я стану королем, то все буду чинити автоматично. Адже день у мене буде розписаний до хвилини. Я буду виголошувати промови, які писатиме для мене Мальва.

– Скажіть, будь ласка, а Мальва… Вона ніколи не бере участі в ловах на однорогів?

– Ловець із Мальви ніякий. Надто залюблена у природу. Вона навіть протестує проти ловів на однорогів, вважаючи, що ті перебувають на дуже високому рівні цивілізації. Але це повна бздура. Я дуже добре знаю однорогів і вважаю, що вони не мудріші за кроликів. А от у якості приманки, то одного разу Мальва таки вирушила з нами. Вона чудово виглядала у своїй білій льолі, котра розвівалася на вітрі.

– То ви хочете сказати, що Мальва панна?

– На той час безперечно. Я це навіть можу стверджувати, бо сам переконався у її цноті. Коли одноріг вийшов із хащів і попростував до неї, звісивши у покорі голову, ми всі затамували подих. Такого однорога ми ще не бачили. Він був білий як… ні, нема кращого порівняння – як сніг! Сліпучо-білий! Нічого білішого просто не існує. Таким білим міг би бути хіба… хіба сам Господь, якби він явився перед нами. Ми сиділи у засідці і чекали, коли він припаде до її персів, а Мальва почне задкувати до нас. І він таки наблизився до неї і став смоктати її перса, а Мальва, замість того аби провадити його простісінько у наші руки, щось там почала говорити. Ми не чули ані слова, але якісь неясні звуки долітали з вітром. І раптом… раптом одноріг падає перед нею на коліна. А Мальва сідає верхи, і ось вони вже мчать понад горами. Ми всі заціпеніли. Не знали, що робити. А вони зникли. Ми всю решту дня займалися пошуками Мальви. Ціле щастя, що при цьому таки вполювали якогось однорога, і тота наша виправа не пішла на пси. Коли ж ми повернулися до палацу, Мальва уже нас чекала. Виявляється, той одноріг її завіз додому і не причинив жодної шкоди.

– А чим же вона витлумачила свою поведінку?

– Сказала, що він їй дуже сподобався. Їй стало його шкода, і вона сама його підмовила на втечу. Розумієте? Питання тільки в одному – чим вони стільки часу займалися. Вона була відсутня цілих шість годин. За такий час можна багато чого встигнути.

– Наприклад?

– Не провокуйте мене на домисли. Але що може робити панна з однорогом цілих шість годин, як не…

– Як не?

– Я вас просив мене не провокувати. Ми всі дуже любимо Мальву.

– Але ви почали.

– Що я почав?

– Ви самі почали говорити про те, що може робити панна з однорогом. І я зрештою уявляю собі це. Я б не міг уявити панну з багаторогом, але з однорогом…

– То ви теж допускаєте, що…

– Ну, це в мене принаймні не викликає огиди. В моїй уяві одноріг – це щось незвичайно граційне, витончене і янгольське.

– Так воно і є. Це на продиво гарні сотворіння. І якщо Леда могла кохатися з лебедем, а донька фінікійського царя Європа з биком, в образі якого постав перед нею Зевс, то чому б Мальва не могла собі цюпцятися з однорогом?

– Отже, вона тоді втратила цноту?

– Є така підозра. Сама вона не зрадила цього ані півсловом, але ж і не погодилася більше відігравати ролю приманки. От що цікаво! Звичайно вона тлумачила це іншими причинами. Буцімто після тої пригоди стала вегетаріанкою. І навіть чути не бажає про жодні лови.

– А вам самим не шкода вбивати цих красивих тварин?

– Але ж ми полюємо на них не тільки задля рогів, а й задля смачного м’яса. Раз на рік мусимо скуштувати печеню з однорога. Це щось як кутя на Різдво, розумієте? Водночас це й принесення жертви і шана для тотему. Споживаючи однорога, ми отримуємо великий заряд бадьорості. Це як у дупу вставити пір’їнку. Ніколи не пробували?

– Пір’їнку? Ні.

– Спробуйте. І відчуєте себе орлом. Десь глибоко в душі живе в кожному з нас первінь хижака. І не чотириногого, а крилатого. Ми мали колись крила, але втратили. І все наступне наше існування полягає в намарних пошуках крил. Тому-то у снах ми літаємо й деколи навіть падаємо коміть головою на вибрану жертву.