Пауло Коэльо - Брида

– Дякую, що прийняли моє запрошення, – сказала Брида Магові відразу по тому, як вони сіли за стіл.

Вони були в тому єдиному на все село шинку, в якому вона помітила дивний блиск у його очах.

Маг не сказав їй нічого. Лише відзначив, що її енергія стала зовсім іншою; схоже, вона таки спромоглася розбудити в собі Силу.

– Того дня, коли я залишилася сама-одна в лісі, я дала собі обіцянку, що повернуся подякувати вам або проклясти вас. Я пообіцяла собі повернутися, коли знатиму свій шлях. Але поки що жодної зі своїх обіцянок я не виконала. Я завжди приходжу сюди просити допомоги, й ви ще ніколи мені не відмовили. Можливо, я надто високої думки про себе, але я хочу, щоб ви знали: ви завжди були для мене інструментом Божої руки. І я хочу, щоб сьогодні ви були моїм гостем.

Вона хотіла замовити два віскі, що їх вони замовляли тут завжди, але він підвівся, підійшов до бару й повернувся звідти з двома пляшками й двома келихами. В одній пляшці було вино, а в другій – мінеральна вода.

– У Давній Персії, – сказав він, – коли двоє людей зустрічалися, щоб разом випити, то одного з них обирали Царем Вечора. Здебільшого ним була та особа, яка запрошувала.

Він не був упевнений у тому, що його голос звучав твердо. Його змагала пристрасть, а енергія Бриди змінилася.

Він поставив перед нею вино й мінеральну воду.

– Цар Вечора мав за обов’язок вирішувати, у якому тоні відбуватиметься розмова. Якщо він наливав у перший келих, який вони мали випити, більше води, ніж вина, це означало, що розмова буде на серйозні теми. Якщо наливав води й вина порівну, то вони збиралися обговорювати серйозні речі й речі приємні. І нарешті, якщо він наповнював келих вином і доливав до вина лише кілька крапель води, то їх чекав приємний вечір безтурботного дозвілля.

Брида налила вина в обидва келихи по вінця й додала лише по кілька крапель води в кожен.

– Я приїхала, щоб вам подякувати, – повторила вона. – Це ви навчили мене, що життя – зусилля віри. І що я гідна того пошуку, якому хочу себе присвятити. Ваша наука дуже допомогла мені на тій дорозі, яку я для себе обрала.

Вони випили разом, обидва келихи – залпом. Він – тому, що був напружений. Вона – тому, що була розслаблена.

– Тож наша розмова буде легкою й приємною, – повторила Брида.

Маг сказав, що вона – Цариця Вечора і їй обирати, про що вони говоритимуть.

– Я хочу, щоб ви розповіли мені трохи про своє особисте життя. Хочу знати, чи мали ви коли-небудь любовні стосунки з Віккою.

Він ствердно кивнув. Брида відчула непоясненний напад ревнощів, але не могла збагнути, кого вона ревнує – його чи її.

– Проте ми ніколи не мали наміру залишитися разом, – пояснив він. – Ми обоє знали Традиції. Обоє знали, що між нами не йдеться про стосунки двох Інших Частин.

«Я ніколи не прагнула навчитися бачити світляну цятку», – подумала Брида, хоч і знала, що уникнути цього їй навряд чи вдасться. Адже кохання між чаклуном і чаклункою має свої особливості.

Вона випила ще трохи. Вона наближалася до своєї мети, уже зовсім недалеко була дата весняного рівнодення, і їй можна було розслабитися. Вона давно не дозволяла собі пити понад міру. Але тепер для неї лишалася тільки одна проблема – вимріяти сукню.

Вони далі розмовляли й пили. Брида знову хотіла повернутися до своєї теми, але хотіла, щоб і в нього виникло таке бажання. Вона стежила, щоб обидва келихи постійно були повні, й першу пляшку вони докінчили на середині розмови про те, як важко жити в такому малому селі. В уяві тутешніх людей Маг спілкувався з дияволом.

Брида була задоволена й навіть відчула свою значущість: певно, він почувався дуже самотнім. Мабуть, у цьому селі ніхто не розмовляв із ним довше, аніж треба було для того, щоб привітатися та обмінятися кількома банальними зауваженнями про погоду абощо. Вони відкоркували ще одну пляшку, й вона з подивом переконалася, що й Маг, чоловік, який проводив свої дні в лісі, шукаючи спілкування з Богом, був спроможний пити й п’яніти.

Коли допили другу пляшку, вона вже забула, що приїхала сюди тільки для того, щоб подякувати чоловікові, який сидів тепер перед нею. Її взаємини з ним – тепер вона добре це усвідомила – були завжди прихованим викликом. Їй не хотілося бачити в ньому звичайну людину, а вона небезпечно наблизилася до такого бачення. Їй більше до вподоби був образ мудреця, який запросив її піднятися в курінь на верхівці дерева й кілька годин просидіти там, споглядаючи захід сонця.