Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

— Можна, я почну з прикрас?

— Ти нічого не обиратимеш. Ми вже знаємо, чого хоче ХХ. І сукню ти повернеш нам післязавтра.

ХХ. Хамід Хусейн. Вони знають, яке він хоче бачити вбрання на ній!

Вони переходять ближче до протилежної стіни: на ліжку та на меблях, що стоять навкруг нього, безліч нових речей: майки, приправи та прянощі в коробках, рекламний малюнок відомої марки кавоварок, а поруч нього кілька реальних зразків цього виробу. Вони виходять у коридор і прямують до великої вітальні. Габріела ніколи собі не уявляла, що існують готельні апартаменти таких велетенських розмірів.

— Ми підходимо до храму.

Елегантне біле панно, схоже на логотип знаменитої фірми високої моди, лежить на величезному двоспальному ліжку. Створіння-андрогін — Габріела не може визначити, чоловік це чи жінка — чекає на них мовчки. Надзвичайно худе, з довгим знебарвленим волоссям, вискубаними бровами, перснями на пальцях, ланцюжками на штанях, які туго облягають тіло.

— Роздягайся.

Габріела стягує із себе блузку й джинси, усе ще намагаючись відгадати стать особи, яка стоїть перед нею і яка в цю мить підійшла до однієї з двох великих шаф і дістала звідти червону сукню.

— Зніми також ліфчик. Його буде видно крізь сукню.

У кімнаті стоїть велике люстро, але воно повернуте так, що Габріела не може роздивитись, як сукня прилягає до її тіла.

— Нам треба поквапитися. Хамід сказав, що вона не тільки має бути присутня на вечірці, а й піднятися по сходах.

Чарівні слова!

Сукня сидить на ній не дуже добре. Жінка й андрогін починають нервувати. Жінка вимагає, щоб принесли ще дві або три сукні на вибір, адже вона має піднятися по сходах разом із актором-зіркою, який уже вдягнений і готовий.

«Піднятися по сходах» разом із зіркою? Чи це дійсність, чи сон?

Нарешті вони обирають сукню довгу, золотавого кольору, яка туго облягає тіло й має велике декольте до пояса. Золотий ланцюжок, протягнутий на рівні персів, не дозволяє декольте показати більше, аніж спроможна витримати людська уява. Жінка нервується все більше. Андрогін виходить і повертається зі швачкою, яка починає підшивати сукню. Якби Габріелі було дозволено щось сказати в ту хвилину, вона попросила б, щоб вони цього не робили: підшивати одяг на тілі — погана прикмета. Це означає, що і її долю буде зашито й вона урветься. Але зараз не час віддаватися забобонам — і, зрештою, багатьом славетним актрисам доводиться щодня переживати таку ситуацію, й нічого поганого з ними не відбувається. З’являється чоловік із величезною валізою. Він іде в куток кімнати, більше схожої на залу, й починає розвантажувати її; це щось подібне до портативної студії макіяжу, де є навіть дзеркало, обрамлене кількома лампами. Андрогін опускається перед нею навколішки і, схожий на розкаяну Магдалину, починає приміряти їй черевичок за черевичком.

Попелюшка! Яка незабаром зустрінеться зі своїм Чарівним Принцом і «підійметься по сходах» разом із ним!

— Оці будуть добрі, — каже жінка.

Андрогін починає складати інші черевички в їхні коробки.

— Роздягайся знову. Ми закінчимо підшивати сукню, поки тобі зроблять зачіску й накладуть макіяж.

От і гаразд, зашивання на тілі припиниться. Її доля знову відкриється.

У самих трусиках її ведуть до туалетної кімнати. Там уже встановлено портативний пристрій для миття та висушування волосся, чоловік із поголеною головою чекає її і просить, щоб вона сіла та закинула голову трохи назад над такою собі сталевою мискою. Він скористався ручним душем, який приладнали до крану над зливальницею, щоб помити їй волосся, і так само, як усі інші в цій кімнаті, нервує й хвилюється. Нарікає на зовнішній шум; йому потрібне тихе й спокійне місце, щоб успішно виконувати свою роботу, але ніхто не в змозі його слухати. Крім того, він ніколи не має досить часу, щоб устигнути зробити задумане — усе в них робиться поспіхом, у останню мить.

— Ніхто не хоче зрозуміти, яка величезна відповідальність лягає на мої плечі.

Він розмовляє не з нею, а із самим собою.

— Коли ти підіймаєшся сходами, то гадаєш, що люди дивляться на тебе? Ні, люди дивляться не на тебе, а на мою роботу. На МІЙ макіяж. На МОЮ зачіску. Ти лише полотно, на якому я малюю, креслю, виготовляю свої скульптури. Не дай, Боже, мені помилитися, то що вони скажуть? Мене можуть прогнати зі служби, ти це знаєш?

Габріела почуває себе ображеною, але їй треба звикати до цих манер. Таким він і є — світ гламуру та блиску. Згодом, коли вона справді стане кимось, вона обере собі за помічників людей добре вихованих і стриманих. А зараз їй треба зосередитися на своїй головній чесноті — терпінні.