Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Друга відповідь нагадує їй про те, що Габріела оптимістка, яка пройшла таку довгу дорогу і здолала стільки перешкод, щоб потрапити у світ кінозірок, тепер іде по лезу бритви, з якого дуже легко зісковзнути в той або той бік і впасти в безодню. Бо Хамід Хусейн досі навіть не знає про її існування, вони ще ніколи не бачили її в макіяжі та вбраною для вечірки, сукня, звичайно ж, виявиться їй не по розміру й доведеться підшивати її, а отже, вона запізниться на зустріч у готелі «Мартінес». Їй уже двадцять п’ять років, не виключено, що в цю мить на яхті розмовляють уже з іншою претенденткою, можливо, вони вже змінили думку, а може, від самого початку мали намір поговорити з двома або трьома претендентками й подивитися, котра з них спроможна піднятися над рівнем загалу. Навіть на вечірку запросять усіх трьох, причому жодна з них не знатиме про існування інших.

Якась параноя та й годі.

Ні, ні, зовсім не параноя, це реальність. Крім того, хоч Джибсон та актор-зірка беруть участь лише у важливих проектах, проте й вони не можуть гарантувати, що фільм неодмінно матиме успіх. І якщо виникнуть якісь ускладнення, то провину складуть тільки на неї. Привид божевільного Капелюшника з «Аліси в Країні Див» досі маячив перед нею. У неї нема того таланту, на який вона претендує, вона лише силкується вдавати, ніби він у неї є. Щаслива доля завжди її обминає, на відміну від інших, і досі нічого важливого не відбулося в її житті, попри те що вона воює та змагається із супротивною долею день і ніч, ніч і день. Від тієї миті, коли вона прибула до Канна, вона не відпочивала жодної хвилини: розносила свої портфоліо, які обійшлися їй дуже дорого, по різних компаніях, що спеціалізувалися на доборі претендентів, а в результаті її запросили лише на одну пробу. Якби вона справді мала якийсь особливий талант, то в цю мить сама обирала б, на яку роль їй погодитися. Її мрії справді залетіли дуже високо, незабаром вона відчує смак поразки, і її смак буде набагато гіркішим у цю мить, коли вона майже досягла своєї мети, коли вже намочила ноги в океані слави… і змушена зупинитися на самому його березі.

«Схоже, я притягую негативну енергію. Відчуваю, як її хвилі накочуються на мене. Треба опанувати себе».

Але не може ж вона робити вправи з йоги на очах цієї жінки у строго приталеному англійському костюмі й трьох людей, які мовчки чекають своєї черги. Їй треба відштовхнути від себе негативні думки, але звідки вони до неї прийшли? Схоже, вона прочитала багато літератури на цю тему, коли думала, що чиїсь заздрощі перешкоджають їй домогтися успіху: це якась актриса, що їй відмовили в цю хвилину, зосередила всі свої розумові зусилля на тому, щоб повернути собі роль. Атож, не варт і сумніватися, ТАК ВОНО І Є! Єдиний вихід — дозволити своєму мозку покинути тіло й податися на пошуки свого Вищого Я, що сполучене з усіма силами Всесвіту.

Вона глибоко втягує у груди повітря, усміхається і каже, звертаючись до самої себе: «У цю мить я поширюю навкруг себе енергію любові, вона могутніша, аніж сили тьми, Бог, який живе в мені, вітає Бога, що живе в усіх, хто населяє нашу планету, навіть тих, хто…

Вона чує сміх. Двері відчиняються, і з них з’являється компанія дівчат і хлопців, усміхнених, веселих. Супроводжувані двома кінозірками, вони йдуть у коридор і прямують до ліфта. Двоє чоловіків і жінка заходять до апартаментів, забирають близько десятка сумок, залишених під дверима, й приєднуються до гурту, що їх чекає. Схоже, це були асистенти, водії, секретарки.

— Ваша черга, — каже жінка в чорному костюмі, звертаючись до Габріели.

«Медитація завжди допомагає».

Вона всміхається дівчині-адміністратору, а коли заходить до апартаментів, їй забиває дух. Ця кімната нагадує склад скарбів: окуляри всякого розміру і призначення, одяг на вішаках, валізи різного виду та різних моделей, прикраси, косметика, годинники, черевики, панчохи, електрична апаратура. Білява дама зі списком у руках і мобілкою, що висить у неї на шиї, іде їй назустріч. Називає її ім’я і просить іти за собою.

— Нам нема коли гаяти час. Ходімо відразу до того, що нас цікавить.

Вони заходять ще до однієї кімнати, і Габріела бачить там нові скарби — предмети розкоші, гламуру, речі, якими вона часто милувалася у вітринах, та ніколи не мала можливості підійти до них надто близько, хіба тоді, коли вони були на інших людях.

Атож, усе це її чекає. Вона має міркувати швидко й відразу вирішити, що їй тут знадобиться, а що — ні.